«Найжахливіша програма у світі «Ток-шоу Війна». Так написав в анонсі до свого майбутнього роману рівнянин Максим Кривцов. Цей роман так і не з’явився на світ. Бо наш земляк загинув від ворожого російського снаряда 7 січня 2024 року. До свого 34-річчя він не дожив два тижні.
«Який з поета воїн?! – казали військові. – Худорлявий, усе вірші читає. Як він буде тягати свій кулемет вагою 7,5 кілограма? Не витримає!». Але з часом його побратими змінили свою думку: «Ми помилялися! Він став одним із найкращих воїнів, яких ми бачили!». І його фраза – Найжахливіша програма у світі “Ток-шоу Війна” стала відома чи не у всій Україні.
«Він сам себе утвердив у житті й став зразковим Воїном»
«Коли син пішов у перший клас, уже вмів читати. Спочатку навчався в школі № 23, згодом перейшов у школу №28, – розповідає його мама Надія Михайлівна. – Навчався добре. Правда, не дуже захоплювався шкільною програмою з літератури. Головною стала для нього позашкільна художня література. Пам’ятаю, коли прочитав історичний роман-хроніку «Чорна рада», сказав: «Це дуже гарна книга!».
Він сам обирав собі професію в житті. У Рівному закінчив технікум технологій та дизайну за спеціальністю «виробництво нетканих текстильних матеріалів». Після цього вивчав проєктування взуття та шкіряних виробів у Київському національному університеті харчових технологій і дизайну. Під час навчання в цьому столичному виші зі своїм товаришем взяв участь у конкурсі «Печерські каштани». Хлопці за виготовлення модельного взуття вибороли перше місце й поїхали на міжнародний конкурс. Тобто за що б він не брався, все доводив до кінця.
Максим Кривцов брав участь у різних літературних конкурсах, виступав на літсцені «Бандерштату» та інших фестивалях. Його поезії друкували у збірках «Книга Love 2.0. Любов і війна», «Там, де вдома: 112 віршів про любов та війну», «Колискова 21-го століття Vol. 1: що тебе заколисує?».
Революція гідності застала «Далі» студентом і мрійником
«Максим брав активну участь у Революції гідності, – каже пані Надія. – Він писав дипломну роботу і «бігав» на Майдан. Завжди був у гущі подій. На жаль, не збереглося фото, де він іде в перших рядах з лідерами Майдану. Про беркутівців, які сиділи, як щурі, в автобусах, говорив: «У їхніх очах нічого немає! Пустота!».
На Майдані Максим також читав свої вірші. Разом з іншими співав патріотичні пісні. Особливо йому подобалася пісня «Не спи, моя рідна земля! Прокинься, моя Україно!».
У 2014 році долучився до лав Добровольчого українського корпусу «Правий сектор», а через кілька років – до бригади швидкого реагування Нацгвардії.
«Ми навіть не знали, що він перебуває в зоні АТО, – продовжує Надія Михайлівна. – Про це син жодним словом не обмовився й тоді, коли приїхав додому після своєї першої ротації. Я згодом випадково в інтернеті побачила його у військовій формі: «Ти на війні?!». «Ні, це я на фотосесії!», – відповів. Але невдовзі після нашої розмови зателефонував: «Мені вже легше. Бо ви вже знаєте, де я перебуваю!». Але нам не стало легше, бо хвилювалися за сина».
Запах війни не можна було витравити пранням
Коли Максим приїхав додому з АТО, мама відчула по його одягу запах війни. Цей запах не можна було витравити пранням, найкращими порошками.
Його руки теж були з запахом війни. У мозолі глибоко в’їлася земля. Їх не можна було вимити ще дуже довго.
Після служби Максим працював у Центрі реабілітації та реадаптації учасників АТО й ООС «Veteran Hub», був ментором дитячого табору «Строкаті Єноти».
З 24 лютого 2022 року, коли почалося повномасштабне вторгнення, Максим «Далі» Кривцов вступив до лав Збройних сил. Був кулеметником у Силах спеціальних операцій. Воював на Київщині, Харківщині, Херсонщині, Луганщині й Донеччині.
Роздуми Максима Кривцова про війну та життя:
«Війна – страшна. Має свою ціну. Але, якщо вона вже сталася, треба зрозуміти цю ціну й сильнішати.
Наша війна не така, як пишуть у книжках чи показують у кіно. Не швидка, не динамічна. Розтягнута в часі.
Обрав позивний «Далі» через свої вуса. І тільки.
Біля мене було багато смерті. Варто пам’ятати тих, кого ти знав живими. Осмислювати, відтворювати їхній досвід у своєму, писати про них вірші, робити про них проєкти.
Хист до війни не передається з генами.
Я пішов воювати, бо не міг інакше
Найкращі воїни, яких бачив, це чоловіки за 40. Декотрі мали черевце, курили з дитинства, працювали слюсарями, електриками, водіями. Завжди мовчазні. Такі ніколи не підведуть.
Бачив і окопну війну. У бліндажі перевага – немає мишей. Але в підвалі безпечніше. Холодно і там, і там. Щоб не з’їхати з глузду, шукаєш комфорту. Відпочинок, душ, теплий спальник, їжа – дають відчуття спокою. Майже такого, як удома. А може, і більше.
Не хотів би раптової смерті. Загибель від пострілу снайпера лякає дужче, ніж від міни.
Часто жартую про реінкарнацію. Але я не можу вирішити, що краще – безперечний кінець життя чи переродження.
Маю два татуювання. На правій руці – «війна», на лівій – те саме слово закреслено. Це про її дуалізм.
Діти, з якими працював, не знають іншої України, крім незалежної. Один хлопець сказав, що незалежність – це відповідальність. Запало в душу.
Усе пропускаю крізь себе. Це дає можливість жити.
Нічого в житті не змінив би. Бо інакше не зміг би оцінити те, що сталося і не сталося».
Спогади побратимів
Спогадами про Максима Кривцова поділився Дмитро Вербич, його побратим і командир: «Познайомилися ми взимку 2014–2015 року. Максим приїхав у 5 батальйон Добровольчого українського корпусу з «Десни» (навчального центру, – авт.). Він був дуже кумедним – худий, з закрученими вусами, власне, чому його позивний «Далі».
У перші дні ми робили ставки на пляшку текіли чи віскі, скільки він проживе; йому давали тиждень чи два. Всі думали, що він швидко загине, що він, творча особистість, взагалі не пристосований до війни.
Але я досить швидко зрозумів, що ми сильно помилялися. Чувак був дуже «на характері», цілеспрямований. Він нічого не знав і не вмів, але дуже хотів навчитися і дуже хотів стати Воїном, яким він у майбутньому і став. Десь за місяць ми зрозуміли, що то буде міцний солдат і Воїн.
Яскравий спогад про «Далі» – бій в Ірпені проти механізованої російської колони, там було, напевно, 5 БМП. Це був наш перший бій на початку широкомасштабного вторгнення. Ми дали бій, щоб не пропустити росіян до мосту, де проходили цивільні, не дати їм перекрити останню переправу. І «Далі» зі своїм кулеметом вів вогонь, дуже мужньо знищував ворогів. Є відео у фейсбуці, де він кричить: «Підпалили пі**рів!», і стріляє зі свого кулемета. На такій короткій дистанції вести бій, не боятися стріляти прицільно, коли на тебе їде броньована техніка – це дуже серйозні, звитяжні речі. Я зрозумів, це непересічний солдат, який готовий виконувати будь-яке завдання».
Побратим із позивним «Паразит» зазначив: «У нього було бажання вбивати цих окупантів. Зухвалі й далекі вилазки, що приносило свої плоди. Лінія фронту не була ще такою сталою. Це була розвідка, знищення техніки, БТРів».
«Воїн-бард. Такі бувають не часто»
Олександр Чуб, організатор дитячого табору «Строкаті єноти», побратим Максима Кривцова, доповнює розповідь цікавими подробицями: «У «Строкатих єнотах» я завжди брав його на якісь складні ролі, бо знав, що можу на нього покластися. Те, як він взаємодіяв із дітьми, дуже надихало, мені подобалося просто спостерігати за цим. У 2020 році я запросив Максима на роль фотографа, але потім він почав розкриватися, читати і писати з дітьми вірші, надихав їх творити. Дуже класно виявляв творчих дітей, які боялися самовиразитися, але поряд із ним вони могли це зробити.
Він завжди боявся, що не зможе повернутися до нас, бо обрав шлях військовослужбовця, але я і вся команда йому казали: «Ти завжди можеш бути другом «Строкатих єнотів».
Від початку повномасштабного вторгнення ми були разом в одній групі. Він був максимально надійною людиною, завжди перший зголошувався йти на виходи, завжди ніс найважче – кулемет. Витривалість, надійність і підтримка – те, чим він сяяв».
Катерина Приймак, парамедикиня, співзасновниця ГО «Жіночий ветеранський рух», висловила своє захоплення поетом і Воїном: «Максим загинув у бою, найкращий Воїн з усіх, кого я знала. І з найбільшим серцем. Милосердний, але справедливий, безжальний до зла і гнилі, тому що сам був світлом. Для побратимів – опора, для суспільства – надія. Кривцов – найкращий воїн з-поміж тих, кого я знаю. Воїн-бард. Такі бувають не часто».
Поезія з’являлася в нього в артбліндажі
Олена Герасим’юк, парамедикиня медичного батальйону «Госпітальєри», розповіла: «З Максимом ми познайомилися як колеги – ми виграли кілька місць на одному з поетичних конкурсів, і так почули імена одне одного. Згодом нас звела війна та робота на користь армії, я була волонтеркою його штурмової групи. Пам’ятаю, ми приїжджали з Сашком Положинським і Riffmaster-ом, хлопці давали концерти, я читала вірші. У той день «Далі» з хлопцями підписували прапор (з Пісків), який я віднесла в Національний музей літератури.
Згодом ми почали переписуватися, це було дуже приємно, тому що на мене звернув увагу неабиякий поет! Я думаю, ще дуже довго ми не почуємо такого голосу, який би поєднував у собі і кучерявість Вінграновського, і ламану цікавість (поета розстріляного відродження) Семенка, і якусь глибину та простоту (поета) Лишеги.
Читайте також: «Призвуть – ховатися не буду, значить я там більше потрібен» – ангел-охоронець з «нетканки»
Це той унікальний автор, від якого залишилося багато поезії, бо він і сам був поезією. Поезія з’являлася довкола нього, коли він буквально був у бліндажі, коли вони з хлопцями облаштовували його, то повністю розписали цитатами, малюнками, різними жартами – це був такий собі артбліндаж».
«Поет спеціальних операцій»
Таку назву має документальний фільм про Максима Кривцова, який зняв головний редактор «Цензор нет» Юрій Бутусов. У ньому можна побачити архівні кадри з життя поета, вірші, які він декламує, а наприкінці – його мрії, які здійснилися, але вже без нього. Однією з них була мрія – підписати збірку Валерієві Залужному.
За автора це зробила його мама. Також Максим бажав, щоб його вірші популяризували блогери, а «Підпільний стендап» провів презентацію книги, і цю подію поєднали зі збором коштів на потреби військових. І це теж стало реальністю. І це його слова – Найжахливіша програма у світі “Ток-шоу Війна”
«Вірші з бійниці» поклали на музику
У 2023 році Максим Кривцов видав свою довгоочікувану збірку поезій «Вірші з бійниці». Вона була визнана однією з найкращих українських книжок за версією української міжнародної неурядової організації «ПЕН».
Максим встиг провести лише одну презентацію збірки в таборі «Строкаті Єноти», поезію читали діти.
Пісні на його вірші виконує гурт Yurcash – «Панівна висота», «Він в ЗСУ, вона в ТрО», «Жовтий скотч» – остання стала звуковим оформленням до фільму «Наші котики». Виконавиця Oohla має в репертуарі композицію «Метаморфосінь», «Не дощ», «Палає». Інді-гурт adm:t записав сингл на вірш «Завтра?», спільно з гуртом Tember Blanche «Метаморфоосінь» на слова Максима. Гурт Vivienne Mort виконує пісню на його поезію «Не ходи ти тут, не ходи». Також до їх виконання долучається і батько Воїна – Олександр Олександрович.
Недописаний роман
Письменник Любко Дереш навів уривок з синопсису його роману, який уже ніколи не буде завершено: «Коли повертаємось із ротацій, їдемо в автівці додому, ми не відчуваємо щастя, хоча хочемо повернення. Напевне. Ми відчуваємо одне – порожнечу. Одну спільну на всіх порожнечу, колективну, як пам’ять. Ми захлинаємось нею і задихаємось від її випарів. Отже. Я хочу розповісти про багатоповерхівку, на 77 поверсі якої розміщений офіс телеканалу «Забуття». Найжахливіша програма у світі Ток-шоу Війна. Вся розповідь відбуватиметься у межах найжахливішої програми у світі «Ток-шоу Війна».
Любко Дереш згадав, що спілкувався з Максимом Кривцовим і вів заняття, де він був як слухач, на ветеранській програмі «Голоси війни»: «Дуже жива, дотепна, надзвичайно талановита людина».
У Максимові Кривцові вражає все: його військові звитяги, філософія життя, шанобливе ставлення до людей, вірші, які западають у душу і які хочеться читати. Ось один із них:
…спокійне життя – це хвороба
викинь ці думки
наче використані бахіли
втікай звідси
у свій бліндаж
у своє болото
у свої міни
я поверну собі життя
я поверну собі життя?
Обіцяю.
Максим Кривцов за життя удостоєний: Почесного нагрудного знака Головнокомандувача Збройних сил України «Сталевий хрест», медалей «Захиснику Вітчизни», «За участь в антитерористичній операції», «За оборону України», «За сприяння Збройним силам України». відзнаки «Доброволець АТО».
Посмертно нагороджений: орденом «За заслуги» III ступеня,
Почесним нагрудним знаком Головнокомандувача Збройних сил України «Хрест Заслуги», відзнакою Міністерства оборони України «Хрест Сил спеціальних операцій».
Іменем Максима Кривцова названо тренувальний стадіон команди «Верес».
У лютому 2024 року письменник (посмертно) став лауреатом літературної премії імені Уласа Самчука. А у квітні його збірка «Вірші з бійниці» перемогла в номінації «Краща книга для юнацтва та молоді» в рамках конкурсу «Краща книга Рівненщини».
У Рівненському обласному краєзнавчому музеї експонується виставка Максима Кривцова «Візьми лиш за руку мене і стисни як зброю», яка триватиме до кінця вересня 2024 року.
Наталія ЯГУЩИНА,
Василь ЗАКРЕВСЬКИЙ
Проєкт «Меморіал Героїв» реалізованнй за підтримки ГО «Інститут масової інформації». Ця співпраця відбулася в рамках проєкту міжнародної організації Internews Network.
- «Полісянка» святкує 65 років: танець, що об’єднує покоління
Величне імпреза «Танець тривалістю в 65 років» тримала в приємному напруженні захоплених глядачів дві години. І не раз зал вибухав кількахвилинними оваціями, адже на сцені був присутній його величність – Український Народний танець. Мистецтво, що об’єднує покоління. Надворі 22 грудня…