В Україні майже в кожному етнографічному районі вінок мав свою назву: Чільце, Коробуля, Кодина’, Фес, Косиця .
Їх виготовляли із живих або штучних воскових квітів: барвінку, волошок, чорнобривців, жоржин, півоній. У ХІХ ст. в селянський побут почали проникати елементи міської моди, тому в багатьох регіонах України вінок почали одягати тільки на весілля.На початку ХХ ст. популярними стали вінки з воскових квітів. Білі тендітні квіти, листочки і восківки поєднувались в дивовижні композиції, довершуючи образ молодої Нареченої. В середині ХХ ст. такий вінок доповнюється білим прозорим Вельоном, замість традиційних стрічок.
НАМІТКА, “платовий” жіночий головний убір , тобто лляна, або конопляна тонка декоративна тканина . Кінці її прикрашали і вишитим орнаментом . Способом пов’язування Намітки на Середній Наддніпрянщині було обгортання навколо Очіпка та майстерно декорували пишним бантом ззаду або з боків. Інколи бант разом із кінцями намітки спускався на спину або обабіч на плечі .
ОЧІПОК ТВЕРДИЙ ТАФТЯНИЙ
обов’язковий головний убір заміжніх жінок у стародавній Україні. Розрізняють твердий Очіпок — шився на зразок шапки – на підкладці та м’який Очіпок /Чушка , який одягався під твердий убір, Хустку або Намітку.
Очіпок Святковий виготовлявся з дорогих тканин: парчі, плису, тафти, оксамиту, шовку.
НАМИСТО “ВЕНЕЦІЙКА”
Старовинні Венеціанські намиста чопорні традиційні прикраси українок. Також звуться Мониста, Бісери або “Пацьорки”, тобто скляні намиста фабричного виробу, що поширилися в Україні з середини 19-го століття. Венеційка або писані пацьорки були притаманні жіночим строям як на Лівобережній Україні, так і серед Гуцулів. В старі часи вважались коштовними намистинки з каменю чи металу . Але найбільш цінувалося намисто з дорогих природних матеріалів — коралів, перлів, гранатів, смальти. Але пізніше в моду ввійшли гуцульські намиста з Венеціанського різнокольорового скла з вкрапленнями іншого кольору або золота, які завозилися з Італії.
Історією поділилась Elena Felik