Він мовчав 83 роки – принаймні для Рівного. Ми читали його романи, сперечалися про місце в літературному каноні, відкривали музейні експозиції. Але не чули. І раптом – живий голос. Не з підручника, не з реконструкції, а з архіву. Той самий, який колись звучав у цьому місті.
Символічно, що це сталося саме тепер, у лютневу днину, коли дерманська земля згадує свого сина – Уласа Самчука, народженого 20 лютого 1905 року. Письменника, якого називають літописцем українського простору, українським Гомером ХХ століття. Людину складної долі, що пішла у вимушену еміграцію, але навіть на чужині жила Україною – для України.
Самчук повертався додому поступово: у книгах, у пам’ятнику, в музейних експозиціях, у вишитих текстах. Та цього разу повернення стало особливим. У «Бізнес-коворкінг Рівне» відбулася презентація проєкту «Голос Уласа Самчука», ініційованого письменником і самчукознавцем Віктором Мазаним. Саме він віднайшов у радіоархівах інтерв’ю Самчука для «Голосу Америки» – і вирішив подарувати цю знахідку місту.
Коли пролунали перші слова, стало зрозуміло: це не просто історичний запис. Це інтонація часу. Спокійна, зважена, внутрішньо тверда. Улас Самчук говорить про початок своєї творчості у 20–30-х роках минулого століття, про перші новели у варшавській «Нашій бесіді», про співпрацю з львівським «Літературно-науковим вісником», очолюваним Дмитром Донцовим. Згадує, як народжувався задум «Волині», як збирав документальні матеріали для «Марії», як намагався художнім словом осмислити трагедію Голодомору.
Це був голос людини, яка мислила масштабами нації – і водночас дуже особисто переживала її біль.
Подія перетворилася на справжню літературну вітальню. Лавреатка літературної премії імені Уласа Самчука та імені Михайла Дубова, майстриня народної творчості Олена Медведєва продемонструвала вишиту книгу «Марія» – унікальну працю, в якій слово оживає ниткою. Частину текстів вона виконала англійською мовою за архівним перекладом.
Учні Рівненського ліцею №9 інсценізували фінальну сцену роману про останні хвилини життя Марії. Вони ж декламували уривки зі статті «Нарід чи чернь?» («Не все одно, якою мовою…») та з роману «Чого не гоїть огонь». Молоді голоси звучали поруч із голосом автора – і ця перекличка поколінь була особливо відчутною.
Онлайн до розмови долучився Надзвичайний і Повноважний Посол України, експосол у Туреччині, Польщі, США Олександр Моцик. Він розповів про похресника Самчука – астрофізика NASA Теодора Костюка, про маловідомі сторінки життя українських письменників-емігрантів у США та Канаді, про власне відкриття Самчука як мислителя. Посол продемонстрував добірку з одинадцяти книг письменника зі своєї бібліотеки та підкреслив сучасну актуальність ідейного спрямування його романів.
Музичну атмосферу створили студентка Рівненського музичного фахового коледжу Таїсія Усач і викладачка Мирослава Очеретян. Відеосупровід розповідей про Уласа Самчука підготувала вчителька Людмила Снігур.
І завершення було символічним. В ефірі прозвучали слова самого Самчука: «Щасти нам, Боже!» Зал відповів спільною подякою: «Дякуємо, пане Уласе!»
Презентація відбулася при підтримці Рівненського обласного об’єднання ВУТ «Просвіта» імені Тараса Шевченка, «Простору креативних індустрій. Вишивані книги» (Олена Медведєва), ГО Рівненського міського об’єднання товариства «Просвіта» імені Тараса Шевченка», КЗ «Центр професійного розвитку педагогічних працівників» Рівненської міської ради, Рівненської організації Національної спілки письменників України, Бізнес-коворкінгу Рівне.
Мирослава ЖОВТАН
