Після загибелі начальника вибухотехнічної служби поліції Рівненщини Олександра Мамчура його дружина Анна вирішила продовжити шлях чоловіка й долучилася до того самого підрозділу.
Коли Олександр Мамчур їхав на Харківщину розміновувати звільнені території, вдома його чекали дружина і маленький син. Він планував повернутися і хоча б кілька днів побути з родиною – у хлопчика скоро мав бути день народження. Але відрядження стало останнім: 4 жовтня 2022 року життя начальника вибухотехнічної служби поліції Рівненщини обірвалося внаслідок вибуху ворожого снаряду.
Минуло понад три роки. Його колеги досі згадують Сашка як людину, яка вміла тримати службу зібраною і спокійною навіть у найнебезпечніших виїздах. А його дружина Анна зробила крок, на який не кожен наважиться: вирішила долучитися до того самого підрозділу, де служив чоловік.
Тоді, восени 2022-го, звістка про загибель Олександра Мамчура сколихнула Рівненщину. Перед тим він працював на Київщині – розміновував Бучу, Ірпінь, Гостомель. Після того відрядження хотів побути вдома, але прийняв рішення їхати далі – очищати деокуповані території Харківщини від вибухонебезпечних предметів, залишених російськими загарбниками.
Для вибухотехнічної служби Олександр сім років був не лише керівником, а й людиною, до якої йшли за порадою. Робота сапера вимагає холодної голови, точності й відповідальності за кожен крок.
– Кожен виїзд із Сашею закарбовувався в пам’яті. Це була бездоганна організація роботи, чіткий розподіл обов’язків, – розповідає майор поліції Андрій Волянюк. – У колективі ми називали його просто Саня. Він був для нас не тільки начальником, а другом.
Колегам і сьогодні важко проходити повз його кабінет. У підрозділі досі приносять туди квіти й подумки чекають, ніби він просто у відрядженні.
Найболючіше втрату переживала родина. Дружині Анні досі важко говорити про чоловіка в минулому. Їхній син Толя спершу не розумів, чому тато не відповідає.
– У перші дні він не міг збагнути, чому ранок, а тато з ним не спілкується. – Він брав мій телефон і намагався дзвонити. Раз, другий, третій… Я сказала, що тато трубку вже не підніме. І він почав плакати. Тоді я зрозуміла: треба пояснити дитині нашу втрату– пригадує Анна.
Разом із двоюрідною сестричкою-ровесницею вони написали листи, купили кульки й випустили їх у небо.
– Якщо ти не можеш подзвонити татові, давай відправимо лист йому туди, – сказала вона синові.
Понад три роки батьки, дружина й син намагаються жити з болем утрати і роблять усе, аби подвиг Олександра не був забутий. Анна вирішила продовжити справу чоловіка.
Працюючи судовим експертом у Рівненському науково-дослідному експертно-криміналістичному центрі МВС, вона прийняла рішення стати частиною Національної поліції України і служити саме там, де служив Олександр Мамчур.
– Я свідомо обрала підрозділ, де працював мій чоловік. Для нього це була не просто робота, а справа життя і відповідальність перед людьми та державою. Я добре знаю цю службу зсередини й поділяю її цінності – професіоналізм, взаємну підтримку та честь. Для мене це спосіб зберігати пам’ять не словами, а щоденною роботою, – говорить Анна.
Вчора, 26 січня, керівник управління кадрового забезпечення Яна Лісниченко вручила Анні та ще 15 новопризначеним поліцейським документи про вступ на службу.
Попереду в Анни навчання і продовження підготовки. Після його завершення вона стане частиною рівненської вибухотехнічної служби – підрозділу, який для її чоловіка був справою життя.
Марія ЮСТИЦЬКА
