За цих майже 100 років відбулися численні історичні події, життєві перипетії, війни і революції, які пережила Тетяна Іванівна Сайчун. Чого тільки не бачила бабця на своєму довгому віку. Нелегкі випробування випали на її долю. Свій ювілей жінка зустрічає з двом донькам, сімома онукам, вісьмома правнуками і двома пра-правнуками.
Привітла з ювілеєм та розповіла про життя своєї бабусі Oksana Homoniuk.
Тетяна Сайчун народидася 18 січня 1922 року, у морозну Вілію, перед Йорданом, у селі Осова, Холмського повіту.
“Скільки всього пережитого за цим зажурливим поглядом, і вологими від сліз очима! Там – спогади, до найменших подробиць, про нелегке сільське дитинство початку 20 століття, в якому довелось працювати на панській лісопосадці з 14 років за пів платні через те, що була неповнолітня. Ранній шлюб у 16, на догоду родині та тогочасним традиціям. Народження старшої доньки в евакуації, в Голобах, куди 1939 році, з початком війни, тікали через Західний Буг”, — розповідає онука.
На довгому шляху ювілярки пережитті жахи світової війни:
“Пережитий жах і страх, ховаючись від німців у окопах. Тоді від села та від їх обійстя лишилися неспаленими тільки комини. Відбудували, обжилися помалу, та біда не забарилась – виселення етнічних українців із земель Холмщини. Одвічна туга за примусово залишеним домом у 1944 році, та своїми власними землями та лісами, на далекій тепер Холмщині. Довга дорога у товарних вагонах до чужих степів і колгоспів Миколаївської області, з яких вдалась втекти назад до Західної України”.
Далі життя Ганни Сайчун пов’язане з Рівненщиною:
“І знову, облаштування нового життя, житла і побуту, у Тучині, потім у Глинську, і аж тоді – у Здолбунові, де до самої пенсії бабуся Таня пропрацювала на цегельному заводі. Біль, що турбує і досі, від отриманих виробничих травм, від яких ледве залишилась живою, потрощило руку, затягнувши в конвеєр. Як наслідок – півтора місяці лікарні та довге відновлення. Самотність, бо овдовіла у далекому 1980, у 58 років.”.
Всі пережиті роки роки за словами родичів ювілярки додали їй життєвої мудрості, безмежного терпіння і сили,яка й досі веде по життю:
“Невгамовність і працьовитість, яка давала наснаги куховарити на весіллях по усіх-усюдах, будучи на пенсії. І ще довго працювати по господарству, в городі, аж до цих днів. В глибоких очах – безмежна любов, що її бабуся Таня вже багато років дарує своїм нащадкам: двом донькам, сімом онукам, вісьмом правнукам і двом пра-правнукам. Дай Боже, бабусю, Вам здоров’я і сили, щоб ми і надалі змогли надихатись та захоплюватись Вами та Вашою життєвою дорогою довжиною вже у понад сто років!”
