Офіцер пожежної охорони Віталій Ольшанський поділився спогадами про найріднішого Героя. Його син Андрій теж став офіцером, але військовим. Він побував на війні двічі – спочатку як доброволець в АТО, а коли почалося повномасштабне вторгнення, за повісткою пішов захищати рідну Україну.
Служив командиром механізованого розвідувального взводу, пізніше – заступником командира розвідувальної роти. Його побратими відзначають: «Андрій Ольшанський з позивним «Піджачок» був зразковим командиром, мужнім, сміливим, відважним. Ви, Віталію Васильовичу, мали хорошого сина. Він був людиною з великої літери».
У житті був оптимістом і добряком
Андрій Ольшанський після закінчення школи №4 м. Костопіль вступив до Національного університету водного господарства і природокористування на факультет «автоматичне управління технологічними процесами». Тут він виявив бажання пройти навчання і на військовій кафедрі. Йому подобалася стройова підготовка, малювання топографічних карт. Отримав звання молодшого лейтенанта.
Коли дізнався, що є вакантна офіцерська посада на Рівненському полігоні, спеціально перевівся на заочну форму. Але тоді з продовженням кар’єри в армії не склалося. Бо прийшла директива: Збройні сили скорочуються, відповідно й офіцерські посади.
Андрій знову пішов вчитися, тепер на слюсаря з ремонту автомобілів. У серпні 2014 року прийняв рішення йти добровольцем в АТО. Понад рік виконував бойові завдання на Донеччині у складі батальйону «Горинь».
Після звільнення в запас працював у Рівненській дирекції залізничних перевезень — складачем поїздів на станціях «Рівне» та «Клевань». «Коли я цікавився «Як у тебе справи, Андрію?», він мені завжди відповідав «Усе добре!», – говорить Віталій Васильович. – Він з дитинства був напрочуд легким, товариським. Ще малим, у скрутні 90-ті, якщо отримував гроші у подарунок – ніколи не заощаджував – одразу біг у ларьок, купляв смаколики й всіх пригощав. По життю був оптимістом, добряком, любив жарти. Якщо щось складалося невдало – не журився, жодні труднощі не були для нього проблемою. Його цінували колеги. Андрій був винятково щедрим, навіть, здавалося, легковажним: часто дивував своїх друзів пригощанням або допомогою. Він був, як то кажуть, «тихим героєм» – мовчки робив гарні справи й не шукав слави. Жив сьогоденням, ніяких грандіозних планів на майбутнє не будував».
Пішов захищати Україну за день до початку війни
Андрій Ольшанський перебував в оперативному резерві. Отож уже 23 лютого 2022 року отримав на руки повістку, а наступного дня був зарахований до складу 130-го окремого розвідувального батальйону. Його як офіцера запасу відразу призначили командиром механізованого розвідувального взводу.
За собою залишив позивний «Піджачок», який отримав під час військової служби в АТО. (так називають офіцерів, які не проходили строкової служби, а звання одержали в цивільному навчальному закладі) Він не вважав його образливим, бо ділом довів побратимам свій вишкіл і вміння.
«Андрій неодноразово перебував у гарячих точках, на передовій, – продовжує батько військового Віталій Ольшанський. – Казали на нього «Везунчик», удача всміхалася йому тисячі разів.
З розповідей побратимів він був вправним воїном, безстрашним і сміливим. За ним без вагань йшли його підлеглі, бо сміливість – це початок перемоги. Війна стала його життям. Він не збирався заробляти на війні. Вкладав власні кошти в техніку та засоби забезпечення – у РЕБи, приціли, дальноміри, дизель-генератор, протигази, старлінк, ноутбук, телефони, планшети. Усе це замовляв через інтернет у закордонних виробників. Купив у складчину з побратимами позашляховик.
Військові будні були його стихією і, можливо, покликанням. Польове життя для нього не було тягарем. Він міг ночувати в хаті на підлозі, в наметі. Для нього і його бійців на війні існував «сухий закон».
Контракт на продовження служби в ЗСУ він підписувати не планував. Реально оцінював ризики війни і морально був готовий до поранень чи навіть загибелі. Здача в полон ще з часів АТО була для нього неприйнятна і неможлива. На жаль, 26 жовтня 2024 року удача відвернулася від нього».
«Веселі люди зазвичай найсміливіші»
«На всіх відео з побратимами він жартує. Андрій був тим героєм, що спокійно і без вагань робив свою непросту роботу на фронті. Існує багато способів бути хоробрим. Сміливість Андрія була в його вмінні йти першим, не тікати від труднощів, сипати жартами під час атак ворога і ніколи не жалітися. Коли у воїна велике і щире серце, хоробрості йому не займати – таке серце в пʼяти не піде – воно там просто не поміститься… Андрій був непереборний оптиміст, дотепник, щедрий до зухвалості. А ще він був реаліст і казав, що ця війна надовго… Тому всім треба навчитися хоча б збирати автомат. Якщо не на навчаннях, то по відео з ютуба», – приєднується до розмови рідна тітка Наталія Ольшанська.
Під час останньої зустрічі моє серце було неспокійне
«Я дружила з Андрієм тривалий час, але до серйозних стосунків справа так і не дійшла, – говорить його дівчина Катерина. – Він відкладав розмову про наші взаємини на потім, коли повернеться з фронту. До речі, він казав, що буде війна ще до її початку.
Останній раз зустрілася з ним у липні 2024 року в Сарнах. Він мені тоді теж говорив, що ця війна закінчиться не скоро… Про неї мало розказував. Радив: «Читай новини». Хоча до різних експертів, блогерів ставився скептично: «Вони не знають реального стану справ».
Коли перебував на нулі, щоб не ятрити моє серце, говорив: «Я на полігоні!». Війна зробила його інакшим: рішучим, вольовим, самостійним. Закарбувалися його слова: «Я не боюся смерті. Якщо ми ворога не зупинимо, то він дійде до Карпат». На фронті йому допомагав гумор. Під час останньої зустрічі моє серце було неспокійне. Серце не помилилося».
Про військові справи не розповідав ні батькові, ні друзям
Тривалий час підрозділ, в якому служив Андрій Ольшанський, прикривав українсько-білоруський кордон. Це була для нього рідна сторона, тил. Але що там у цьому тилу відбувалося – не розповідав ні батькові, ні друзям. Це була військова таємниця за сімома замками.
Коли в червні 2023 року почався контрнаступ ЗСУ на півдні нашої держави, Андрій потрапив у вихор реальних бойових дій. Брав участь у визволенні Роботиного на Запоріжжі, а також у штурмових діях у районі села Старомайорське Донецької області.
14 жовтня 2024 року Андрій останній раз зустрівся вдома з батьком. Коротко поговорили про війну. Син натякнув, що скоро має зайти на територію країни, в якій народився. (у 90-х роках минулого століття Віталій Ольшанський здобував освіту інженера пожежної безпеки у ВНЗ у Москві, там з’явився на світ Андрійко, – прим. автора).
У той же день старший лейтенант Ольшанський встиг заїхати у свою рідну частину, де отримав чергову нагороду за зразкову службу. Всі свої бойові нагороди він передавав батькові.
Підрозділ, де перебував Андрій Ольшанський, перекинули на Курський напрямок. 21 жовтня він написав: «Тату, я їду на завдання. Буду кілька днів без зв’язку. У разі чого – зв’язок через мого колегу Олександра».
23 жовтня Віталій Ольшанський отримав повідомлення від Олександра: «В Андрія все добре, все спокійно». Наступного дня додав: «У нас все добре. Увечері Андрій буде на зв’язку».
Саме в цей день Андрія мали підмінити. Але так склалося, що заміна вийшла на іншу позицію, і Андрій ще на 2 доби залишився на передовій.
«Піджачок» не вберігся від дрона
Побратим Андрія Ольшанського Ярослав пригадує: «Андрій завжди був поруч зі своїми підлеглими, сміливий, мужній. Мене з собою забрав на Запоріжжя, неодноразово виручав. На наради наш командир завжди ходив із записничком, у який усе ретельно занотовував. І виконував усі накази командування. Коли вирішували, хто з командирів піде в район населеного пункту Старомайорське –не злякався, вирушив сам. Хоча було страшно, дуже страшно.
Розповім про останні бойові дні командира. Андрій отримав наказ піти на позиції, щоб забрати своїх бійців. Бо нас там залишилося дуже мало, ми не могли вже стримувати наступ ворога. Чуємо по рації: «Влупив fpv-дрон вибухівкою». Вона поранила старшого лейтенанта осколком у голову. Через це він не добрався до своєї позиції, перебіг на ближчу, до інших хлопців. Вони надали йому першу допомогу. Кров у нього на обличчі присохла, почував себе нормально. Всі бійці з цієї позиції, включаючи нашого командира, були трьохсотими. Їх відправили на евакуацію. Чуємо знову по рації: «Над нами повно дронів, робіть щось!». А що робити? РЕБки немає, нічого немає. Ці ворожі пташки наших бійців переслідували всю дорогу. Нарешті вони почали наближатися до броньованого «Бредлі». По рації побратими кричать: «Біжіть швидше!». А як швидше, коли сил зовсім немає! Бо коли ти на позиції відвоював 6 днів і повертаєшся з нуля навіть порожняком, то тобі здається, що у тебе мішок із зерном за плечима.
По рації знову почув: «У нас є один тяжкий трьохсотий. Пораненого ще раз поранив дрон». Але це був не Андрій. Згодом знову чую: «Одному бійцю fpv дрон-камікадзе в голову влучив». Я тоді не повірив, що це був Андрій. Але на другий ранок дізнався, що це таки був «Піджачок». Це сталося біля с. Павлівка на Сумщині.
Ви, Віталію Васильовичу, мали хорошого сина. Це людина з великої букви. Дякуємо Вам!».
Відзначений багатьма відзнаками
За зразкову і віддану службу Андрій Ольшанський нагороджений відзнакою Президента України «Хрест бойових заслуг», нагрудним знаком головнокомандувача ЗСУ «Срібний хрест», почесною відзнакою командувача військ ОК «Захід» «За досягнення у військові службі» 2 ступеня, відзнакою начальника розвідувального управління штабу ОК «Південь» і нагрудним знаком Міністерства оборони України «За зразкову службу».
Герої не вмирають, поки жива памʼять про них.
Василь ЗАКРЕВСЬКИЙ
Читайте також: Орден “Полеглого воїна” отримали рідні воїна з Рівненщини
- Майже пів тисячі студентів на Рівненщині отримали гранти на навчання
Найбільше такої мотиваційної допомоги матимуть спудеї Острозької академії – 206 осіб та НУВГП – майже 100 осіб. Державний грант на здобуття вищої освіти – це підтримка шляхом співфінансування навчання на умовах контракту.