Замість вступу. Перед вами – перша з публікацій, що її ми вміщуємо на сайті тижневика «Сім днів». Перегодом будуть друга, третя, десята… Усі вони друкувалися на щомісячній сторінці «Краєзнавець», котра виходила в Гощанській районній газеті «Рідний край» упродовж 1996-2023 рр.
На сьогодні побачили світ сливень 240 випусків цієї тематичної шпальти. Позаяк читачами обласного часопису є чимало вихідців із Гощанщини, ми пристали на люб’язну пропозицію головного редактора Василя Геруса розміщати найцікавіші історичні розвідки та дослідження «Краєзнавця» й на сайті 7dniv.rv.ua.
Починаючи з лютого поточного року, наша щомісячна сторінка виходить лише в електронному вигляді. Причина – зміна творчого напряму паперового «Рідного краю». Але така обставина аж ніяк не завадить розміщувати матеріали електронного «Краєзнавця» на сайті «Сімох днів». Отож чекайте й на них. – Юрій КУЗЬМІН, розпорядник сторінки «Краєзнавець».
Радянська влада протрималася на Гощанщині майже півстоліття. Федір Шевченко уособлював її там упродовж 15 років – найдовше з-поміж усіх керівників району тієї доби. Спочатку – як голова райвиконкому, відтак – як перший секретар райкому КПУ. Отож згадати це ім’я ми просто зобов’язані. Тим паче, що маємо відповідний привід: цьогоріч Федорові Гавриловичу виповнилося б сто десять літ (Ця стаття була надрукована на тематичній шпальті «Краєзнавець» Гощанської райгазети «Рідний край» у 2013 р. ).
Ніхто не сперечається: він був людиною своєї епохи. Що це означає, знають тепер, либонь, геть усі. Тому до ідеалізації чи, навпаки, очорнення-оббріхування ми не вдаватимемося. Просто повідаємо про те, що було направду.
А було те, що Шевченко – такий ось контраст на тлі ідеології й виробничих показників – глибоко шанував футбол. Коли це в ньому проросло, невідомо, а розцвіло в 50-х роках. Саме тоді гурт демобілізованих гощанців прийшов на прийом до першого та намалював невтішну картину: тим часом як футбольні команди районів-сусідів упевнено виборюють право грати в першій групі, Гощанщина команди взагалі не має.
Федір Гаврилович (до слова, єдиний в історії краю секретар райкому, котрий не тільки захоплювався спортом, а й усіляко сприяв його розвиткові, глибоко розуміючи, що не хлібом самим живе людина. Цікаво, що вже тоді, 1954-го, він усвідомив важливу істину: якщо спортсмен витрачає свої фізичні та духовні сили на тренування й змагання, то йому за це слід платити), загорівшись ідеєю створити в Гощі футбольну команду, став розпитувати про її орієнтовний склад, потреби, базування, необхідні кошти…
Читайте також: Скандал у Рівненській області 1947 року: особисті та підозри у зв’язках з націоналістами
За якийсь час райцентр уже мав те, що хотів. Спочатку спортсмени грали в другій групі першості, а після сезону 1954 року пробилися в першу. Гоща перетворилася на арену змагання чемпіонів областей товариства «Колгоспник», а гощанський «Колгоспник» упевнено виборов чемпіонство всієї України. У складі нашої команди грали навіть московські футболісти, які діставалися до селища літаками й потягами. За потреби вона могла обіграти команду з обласного центру, що виступала в першості України, а футболістів із міста Берегового Закарпатської області спортсмени-гощанці здолали з рахунком 8:1.
Усім цим щиро втішався, горів перший секретар. Він подбав, аби гощанський «Колгоспник» мав якісне спорядження. Він слідкував за тим, аби футболістам, які їхали змагатися за межі району, виділялося авто. Він же майже завжди вирушав туди й сам. Одночасно було чим їхати численній когорті вболівальників.
Читайте також: Фіктивні розбій і зґвалтування. Мешканка Дубенщини обманула поліцейських
Завдяки Шевченковим зусиллям змінив своє обличчя й наш стадіон. З південного боку, а пізніше з північного там установили дерев’яні трибуни. У центрі південного боку виросли крита трибуна, роздягальні для футболістів.
Схоже, персек волів бачити своїх улюбленців на найвищій сходинці п’єдесталу пошани сільських команд Рівненщини. А можливо (і життя це підтвердило), бажав, щоби «Колгоспник» узагалі лідирував у республіканській першості сільських спортивних колективів. Та сталося непередбачуване. З огляду на причину особистого характеру його знімають із посади, а затим переводять до Рівного. Зі зникненням локомотива потяг стишив хід, а відтак узагалі зупинився…
Досьє «Краєзнавця».
ШЕВЧЕНКО Федір Гаврилович (1913, с. Вільшана, тепер смт на Черкащині – 1978, м. Рівне) – функціонер КПУ. Із сім’ї селянина-бідняка. У дитинстві наймитував, юнаком працював у радгоспі, на цукрозаводі. 1932 р. закінчив трирічну сільгоспшколу в Райгороді (тепер Черкащина). Протягом 1932-35 рр. – на профспілковій роботі в Лебедині (Сумщина), Чугуєві (Харківщина), Семенівському районі Полтавщини. Перейшовши на радянську роботу (1935 р.), упродовж кількох літ працював секретарем Старосалтівського й Дворічанського райвиконкомів Харківщини. З 1939 р. – голова Дворічанського райвиконкому. Цього ж року вступив у ВКП(б). Учасник Другої світової війни.
Очолював Данилівський райвиконком Пензенської області РРФСР. З 1943 р. – на партійній роботі. Обіймав посаду 1-го секретаря Дворічанського (1943-44 рр.), а відтак Клеванського (1944-46 рр., Рівненщина) райкомів КП(б)У. Протягом 1946-50 рр. – голова Гощанського райвиконкому, затим (із 1950 по 1961 р.) – 1-й секретар Гощанського райкому КПУ. Був депутатом Верховної Ради УРСР (1955-59 рр.). Тоді ж закінчив Вищу партшколу при ЦК КПУ. Залишивши партійну роботу, деякий час працював заступником голови Гощанського райвиконкому, потім директорував на Рівненському пивзаводі. Нагороджений орденом Вітчизняної війни II ст. (1945 р.), медаллю «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 рр.».
Юрій КУЗЬМІН
Світлина з домашнього архіву Олега АНДРЄЄВА-САВЧУКА.
Це не 1944 і навіть не 1947 рік. Це кінець п’ятдесятих, коли зоря кар’єри персека Федора Шевченка ще стояла в зеніті, а слава про Гощанщину футбольну гриміла на всю Україну. Саме тоді селищний стадіон і мав таку трибуну-роздягальню. Саме тоді на її дерев’яній стіні й висів календар матчів. Саме тоді й сходився з усіх усюдів народ, аби підтримати свою команду…
З-поміж зафіксованих на світлині людей ми в змозі назвати лише Федора ШЕВЧЕНКА (сидить у кашкеті, поклавши перед собою руки, у центрі трибуни поруч своєї дружини) й тодішнього голову районного комітету у справах спорту та фізкультури Миколу АНДРЄЄВА-САВЧУКА (стоїть біля входу поряд із жінкою в хустині). У решті сфотографованих гощанці впізнають себе, своїх рідних, друзів, знайомих…
