Забуті цвинтарі Рівного: що приховує місто під нашими ногами

У повсякденному русі ми рідко замислюємося, що багато сучасних вулиць, шкіл і житлових кварталів Рівного з’явилися на місцях давніх поховань. Значна частина історичних цвинтарів зникла без сліду, поступившись міській забудові. Що це були за некрополі, чому їх ліквідували і чи можливо повернути пам’ять про них?

Про маловідомі сторінки історії міста ми поговорили з дослідницею Людмилою Леоновою, яка багато років працює з архівами та вивчає забуті сторінки минулого міста. Саме вона знайшла унікальні свідчення про старі некрополі, які назавжди зникли під новобудовами.

Коли Рівне було єврейським містечком

– Людмило Анатоліївно, багато хто звертає увагу, що старих кладовищ у Рівному збереглося небагато, а нове центральне швидко розростається. Чи означає це, що раніше смертність була нижчою?

– Не можна так сказати. Все залежить від кількості населення, умов проживання та розвитку медицини. У мене є статистика за 1881 рік, зроблена офіцерами 11-ї артилерійської бригади. Тоді в Рівному мешкало до 8000 осіб: православних – 1774, католиків – 701, а євреїв – 5430. Уявляєте, майже 2/3 рівнян були євреями! По суті, Рівне було єврейським містечком. І смертність на 1000 осіб тоді становила 87, серед євреїв – 42.

А в 1881 році після великої пожежі смертність зросла на 20-30%, бо люди залишилися без житла, хворіли та помирали взимку. А зараз, через 150 років, у нас не 8 тисяч, а сотні тисяч жителів. Тому центральне кладовище й розростається – це природний процес, адже інших варіантів, окрім поховання, практично немає.

Кожному віросповіданню своя земля

– Як була організована система поховань у минулому?

– Раніше кладовища були конфесійними – окремо для кожної релігійної громади. Існувало католицьке кладовище, православні кладовища та єврейське. Про єврейське кладовище на Литовській є відомості з XVIII століття. За даними Єжи Стецького, в 1749 році Станіслав Любомирський підтвердив право євреїв на землю, де розташовувалося кладовище. Це означає, що воно існувало ще раніше – принаймні з першої половини XVII століття.

Що знайшли під фундаментом на Шкільній

– Яке кладовище в Рівному можна вважати найстарішим?

– У давні часи ховали біля костелів і церков, бо земля там вважалася святою. Багатих і знатних людей ховали ближче до храму або навіть у криптах. Нам відомо про поховання князів Любомирських у рівненських костелах.

У 2007 році під час археологічних розкопок у кінці вулиці Шкільної виявили поховання на глибині 1,5-2 метри. Вони датуються XVII століттям – знайшли монету Яна Казимира. Але поховання були в декілька шарів і можуть відноситися до ще раніших періодів середньовіччя. Це означає, що на схід від сучасного органного залу, біля старовинного костелу, був цвинтар.

Також під час будівництва підземки біля «Злата Плази» виявили старі поховання. На Шкільній зібрали останки 70 осіб. На території Свято-Воскресенської церкви теж знайшли давні поховання, причому багато дітей і молодих жінок з немовлятами.

Чому просіла сьома школа

– Чому на сучасних картах не позначені старі кладовища?

– У нас немає державної політики щодо збереження кладовищ, перепоховання чи створення меморіальних парків. Уже у  XVIII столітті існували два кладовища на Волі, яке тоді було передмістям Рівного. Зліва від тодішньої центральної вулиці, там, де зараз на вул. С. Ковалевської розташований Рівненський ліцей №7, було православне кладовище, а до цього – уніатське.

Після заборони уніатства в першій половині XIX століття воно стало православним.

Але в кінці 50-х років просто на місці кладовища побудували сьому школу. Вона довго не простояла – тріщала, стеля обвалювалася. Її знесли і побудували нову будівлю вже не на території кладовища.

А справа від центральної вулиці було католицьке кладовище з каплицею (сучасна вулиця Дорошенка). Там ховали майже до війни. Воно існувало до 60-х років. У 1949 році радянська влада забрала капличку в католицької громади, віддала МВС під склад, а наприкінці 60-х – на початку 70-х там почали будувати дитячий садочок.

Що бачили будівельники на Плеханова

– Чи перепоховували останки перед будівництвом?

– Мій колега з архіву розповідав, що в кінці 60-х перед будівництвом обкому партії та облвиконкому в газетах були оголошення з проханням забрати останки і перепоховати. Українці-православні частково це зробили, а єврейські поховання переважно не перепоховали – нащадків тих, хто був похований, уже не залишилося після Другої світової війни.

Очевидці згадують, як ковші екскаваторів зачіпали могили та кістки. Навіть коли будували на Плеханова (сучасна вул. Директорії), привозили грунт із того схилу і в ньому бачили кістки. Дуже невелика частина була перепохована.

Радянська влада, щоб не заважало розбудовувати місто і не враховуючи релігійну етику, просто зносила кладовища і не залишила пам’яті.

Коли церква перестала берегти своїх мертвих

– Як церква ставилася до своїх кладовищ?

– Я знайшла архівну судову справу за 1845 рік про пограбування каплиці на цвинтарі в районі сучасної гімназії №7. Це свідчить, що церква не дуже дбала про свої кладовища і навіть не мала там сторожа. До речі, Короленко в «Дітях підземелля» згадує саме про це кладовище та капличку.

Цікавий випадок трапився в 1939 році. Рівнянин Іван Талащук звернувся до ради Свято-Воскресенської церкви з проханням дати йому змогу розбити на місці вже недіючого кладовища розсадник для квітів і городини. Церква погодилася на п’ять років! Вона вже не розглядала кладовище як сакральне місце, а підходила з економічної сторони.

У церкви не було грошей на впорядкування цього місця, тому вони спокійно віддали занедбану ділянку під садівництво. Сама церква, яка мала б дбати про цвинтарі, порахувала це вигіднішим.

Таємниця вулиці Литовської

– Розкажіть детальніше про кладовища на Литовській.

– На Литовській до Другої світової війни було три цвинтарі, не тільки єврейський! Там, де зараз державний архів, ЦНАП та обласна адміністрація, на схилі було православне кладовище. Далі йшла огорожа, і на горі вже було єврейське кладовище. А за єврейським, ближче до сучасної вулиці Князя Романа, за яром було епідемічне кладовище, де ховали людей з інфекційними захворюваннями з повітової лікарні в Тютьковичах. Там поховано дуже багато солдатів.

Зараз більше згадують кладовище єврейської громади, бо там були гарні, солідні пам’ятники. Навіть є фотографії, де надгробки написані не тільки на івриті, а й польською мовою, щоб усі могли прочитати, хто похований. Люди хотіли показати, як вони вшановують пам’ять своїх родичів.

Некрополь у самому серці міста

– Чи були інші кладовища, про які мало хто знає?

– У Єжи Стецького в його праці «З бору і степу» я прочитала про кладовище на колишній вулиці Німецькій – це сучасна вулиця Івана Мазепи, в центрі міста! У 1760 році, коли Рівне почало активно розвиватися, це католицьке кладовище закрили. Воно було біля «аптекарського саду», десь між сучасними вулицями Івана Мазепи та Симона Петлюри.

Коли закрили кладовище в центрі, в 1760-х роках відкрили католицьке кладовище на сучасній вулиці Дорошенка. У 1764 році там побудували капличку. Я ніколи не чула, що в центрі міста було кладовище, але це чітко вказано в історичних джерелах.

Скільки коштувала вічність

– Наскільки дорого було поховати людину в ті часи?

– Дивіться, на Дубенському кладовищі, яке почало діяти на початку XX століття як військове, ціни відрізнялися залежно від місця. Найдорожче було біля Свято-Миколаївської церкви – 20-25 злотих. Звичайний працівник заробляв близько 80 злотих на місяць, тобто це була чверть зарплати – і це лише за місце, без труни та хреста.

У кінці Великої алеї було 15-20 злотих, біля паркану – 10-15, а біля польової дороги – 5-10 злотих. Найдешевші місця були найбільш затребувані.

Чому процесії бігли до могили

– Чи є спогади про те, як проходили поховання?

– Люди, які жили на Литовській або Шевченка, згадують про те, як відбувалися єврейські поховальні  процесії. Євреїв ховали за їхніми традиціями – без труни, замотаними, і несли дуже швидко. Ті, хто ніс, майже бігли. Але Василь Гудзій дав мені унікальну фотографію, де єврея ховають у труні. Так що традиції могли відрізнятися.

Що буде на місці забутих могил

– Чи є плани впорядкувати збережені історичні кладовища?

У Рівному зараз реалізовується проєкт REHERIT 2.0 «Спільна відповідальність за спільну спадщину», що реалізується за підтримки Європейського Союзу.

У межах цього проєкту передбачається  ревіталізація (відновлення) саме місця, відомого як «Єврейка». Тут хочуть зробити меморіальний комплекс або парк. Проводять лекції, готують хакатон, відкривають архітектурний конкурс на кращий проєкт.

Також у ЗМІ читала, що і на Грабник теж виграли грант. Його, думаю, законсервують і впорядкують. А от єврейське кладовище, крім розкиданих мацев, практично знищене. Як кладовище його не відновити, але можливо там буде парк. Це гарна місцина на пагорбі з оглядом на місто.

Єврейська громада в 2014 році поставила пам’ятник на Литовській, збоку від пагорба. А про православне кладовище нічого немає. Думаю, що хоча б ці два збережені місця – Грабник і єврейське кладовище – будуть впорядковані.

– А що з іншими місцями поховань?

– Хоча б позначити ці місця пам’яті було б непогано. У нас є інформаційні дошки в Рівному на місцях історичних обʼєктів, але я не знаю, чи є такі на Дорошенка або Софії Ковалевської. Це питання залишається відкритим.