Євгеній Савчук здобув визнання завдяки наполегливій праці, здатності вчитися все життя. Його кредо – ніколи не зупинятися! Він – власник підприємства «PST Україна», яке понад тридцять років надає митно-брокерські послуги в Україні, і член виконавчого комітету Рівненської міської ради.
«PST Україна» – більше, ніж просто бізнес
Спільне українсько-чеське підприємство «PST Україна» працює вже понад тридцять років у сфері митно-брокерських послуг. Це компанія з історією, яку сміливо можна назвати гордістю міста. Але шлях був непростим, і все могло скластися зовсім інакше, якби в потрібний момент за справу не взявся Євгеній Савчук.
«Одним із засновників була моя мама, – пригадує він. – Вона сказала: якщо маєш сили й бажання, продовжуй цю справу. Віддала мені свою частку акцій. У 2005 році я викупив і частку чеського власника, ставши власником контрольного пакета. Це були непрості часи: суди, спроби поділу та рейдерства від інших місцевих власників компанії, навіть загроза знищення компанії. Але ми вистояли. І що для мене важливо – з колишнім чеським партнером зберегли теплі стосунки до сьогодні».
«PST Україна» – це не лише про бізнес, а й про сімейну спадковість. Компанія дісталася від мами і стала продовженням родинної справи, яку Євгеній розвинув і вивів на новий рівень.
Сьогодні основний напрям компанії – митно-брокерське обслуговування на міжнародних автомобільних пунктах пропуску. Також «PST Україна» займається розмитненням товарів, обладнання, авто з Європи й США, розробляє та супроводжує програмні продукти для митного оформлення. Крім того, компанія є уповноваженим представником фінансових гарантів у сфері страхування відповідальності перевізників.
«До війни мережа філій працювала по всій Україні. Входили в трійку за розміром мережі. Через нас йшли великі транзитні потоки, зокрема з Молдови до Білорусі. Але війна змінила все: частину напрямків довелося закрити, всі філії на білоруському та російському кордоні. Навіть були драматичні події. На початку вторгнення двоє наших дівчат, які працювали на кордоні з росією, потрапили в полон. На щастя, через два дні їх відпустили. Тоді загарбники ще були в ейфорії, думали, що візьмуть Київ за три дні», – згадує Євгеній.
Залишилися тільки західний та північний кордони і кілька внутрішніх відділів. Через це в березні 2022 року довелося скоротити 52 працівників. «Було дуже складно, але ми змогли втримати компанію й продовжуємо працювати далі, – каже він. – Ми є учасниками багатьох законодавчих ініціатив, я особисто долучаюся до робочих груп із підготовки змін до митного законодавства. Це дає можливість створювати правила, які реально працюють, а не залишаються на папері».
На думку Євгенія Савчука, головний напрям розвитку митниці – це цифровізація та прозорість процесів. Чим менше простору для «людського фактора» й чим більше автоматизації, тим менше можливостей для корупції. Це той шлях, який дозволить зробити систему ефективною й справедливою.
«Для мене «PST Україна» – це відповідальність у першу чергу перед людьми. Сьогодні в компанії залишилося близько 60 працівників, і я відчуваю за них особливу відповідальність. Що ж до міста, то тут радше не відповідальність, а гордість. Я є сумлінним платником податків у міський бюджет, але найголовніше – завдяки «PST Україна» бізнес-середовище у сфері експортно-імпортних операцій знає наше Рівне».
Диплом захищав англійською мовою
У школі Євгеній був одним із найкращих учнів. Але водночас визнає, що поведінка залишала бажати кращого – і в школі, і в університеті.
Згодом став одним із найбільш перспективних студентів Національного університету водного господарства та природокористування. У навчанні поєднував технічні дисципліни з гуманітарними, адже вважав, що справжня освіта має формувати цілісну особистість. На четвертому курсі вже почав працювати за спеціальністю, але через це двічі був на межі відрахування з університету. Попри труднощі, завершив навчання успішно й увійшов до першого випуску магістрів економіки в університеті.
Паралельно вступив у Рівненський інститут слов’янознавства на спеціальність «Прикладна лінгвістика». Основними мовами були англійська та німецька, факультативно вивчав словацьку та латинь. Диплом захищав англійською мовою, що стало важливим етапом у формуванні його мовної та професійної компетентності.
Євгеній Савчук пригадує: «У дитинстві багато спілкувався чеською (маю частково чеське коріння і багато часу проводив у Чехії в родини). У школі першою іноземною для мене була іспанська, я добре її знав, але через непорозуміння з викладачем принципово почав сам вчити англійську. Сьогодні так, мабуть, не зробив би».
Фінансова справа стала сімейною традицією
Його мама Аліна все життя працювала у фінансовій сфері. Батько Анатолій також був пов’язаний з фінансами.
«Я не можу сказати, що батьки мене підштовхували, – згадує він. – Вони радше давали свободу, але водночас показували власним прикладом, що фінансова сфера – це цікаво і важливо.
У ті роки існував поширений стереотип: якщо вступаєш на фінансову спеціальність в університеті, то автоматично станеш підприємцем, – пригадує він. – Мабуть, саме це теж вплинуло на мій вибір. Тому я вирішив вступати у наш водний університет на економічний факультет.
З часом прийшло й особисте усвідомлення: робота з цифрами може приносити справжнє задоволення. У них є своя прихована краса та магія.
Фінансова справа стала сімейною традицією».
«Консенсус знаходимо завжди»
Євгеній і Ольга познайомилися ще під час навчання в університеті й одружилися на останньому курсі. Відтоді йдуть разом не лише життям, а й роботою: Ольга є виконавчим директором компанії.
«З одного боку, це добре, що ми працюємо разом, – каже Євгеній. – Ми бачимо всі процеси зсередини, можемо одразу радитися й приймати рішення. Але є й складність: ми ж чоловік і дружина, а не колеги-чужі люди. Іноді сперечаємося – і не завжди зрозуміло, як правильно це робити в сімейному тандемі. Та ми завжди знаходимо консенсус, і це найголовніше».
Окрема гордість родини – донька Злата. «Пригадуючи свій досвід, коли я після школи не знав, ким хочу бути, ми з дружиною вирішили залишити доньці повне право вибору, – ділиться сімейним Євгеній Савчук. – Вона сама обрала спеціальність “Міжнародні економічні відносини” в нашому місцевому університеті. Але при цьому постійно шукала щось додаткове: проходила різні курси, складала іспити. Один семестр навіть навчалася в аграрному університеті в Німеччині. А згодом її запросила на роботу велика міжнародна аудиторська компанія.
Цього року Злата вступила в магістратуру на спеціальність «Маркетинг».
«На жаль, я часто додаю їм зайвого клопоту, – зізнається Євгеній. – Але вони мене люблять, терплять, підтримують в усіх проєктах, навіть якщо вважають їх «не дуже», і приймають таким, який я є. І за це я дуже їм вдячний».
Став частиною життя баскетбольний клуб «Рівне»
«Я дуже легко захоплююся новими ідеями. Якщо бачу щось цікаве – одразу занурююся: вивчаю, як воно працює, що за ним стоїть. Через це беруся за різні, часто зовсім несхожі між собою проєкти. Інколи такі захоплення переростають у справжні проєкти. Так виникла ідея створити громадську спілку «Баскетбольний клуб “Рівне” – поєднання любові до спорту, командної гри та бажання розвивати молодь”, – додає він.
У студентські роки Євгеній грав у збірній університету й протягом усього навчання був її капітаном. «Я люблю баскетбол, і він завжди був для мене більше, ніж просто гра», – каже він.
У 2017 році в Рівному було багато ініціатив і різних ідей щодо розвитку спорту, але саме Євгенію вдалося об’єднати це все в одне ціле й відновити клубну історію міста. Так з’явився баскетбольний клуб «Рівне».
Особливий акцент зробили на маркетинговій складовій і просуванні клубу. «На той час це було нове, – згадує він. – Майже ніхто з наших клубів так не працював. А вже пізніше було приємно бачити, що цей приклад дав поштовх і для інших.
Важливим етапом стала створена академія, а сам клуб мав стати природною метою для її вихованців. Ми хотіли, щоб діти займалися баскетболом і бачили перед собою шлях – від секції до професійної команди.
Перші роки були непростими: витрати на функціонування клубу значною мірою покривалися з особистих коштів. Сьогодні клуб існує завдяки підтримці місцевої та обласної влади, які вкладають у розвиток баскетболу значні кошти. Близько чверті фінансування забезпечують спонсори.
Я дуже вдячний усім, хто допомагав і допомагає», – підкреслює Євгеній.
Після війни будемо відкривати свою країну по-новому
Ще одна велика пристрасть Євгенія Савчука – гори. Він неодноразово ходив у Карпати, піднімався на Говерлу та Петрос. Пізніше здійснив сходження на Кіліманджаро – найвищу вершину Африки висотою майже 6 тисяч метрів.
Найбільше вразив Непал: разом із донькою він пройшов близько 200 кілометрів гірськими маршрутами серед Гімалаїв. Крім того, побував майже в усіх країнах Європи, подорожував Азією.
Але сам він зізнається: «В Україні я ще багато чого не бачив. Коли був молодший, завжди думав: це ж вдома, ще встигну. Розумію, що найцікавіші відкриття – попереду. Після війни ми всі будемо відкривати свою країну по-новому».
Був частинкою великої команди волонтерів
З початком повномасштабного вторгнення Євгеній Савчук разом із народним депутатом Олександром Ковальчуком і колегами створили благодійну організацію «Фонд Україна для героїв».
«Я був частинкою великої команди, де працювало близько ста волонтерів. Ми доставляли продукти й медикаменти на прифронтові території: в Херсон, Миколаїв, Харків. Загалом це понад двадцять тисяч тонн допомоги на суму близько двох мільйонів доларів. Ми співпрацювали тільки з бізнесом та іноземними фондами, від людей грошей не збирали. Наприклад, одним із великих партнерів був благодійний фонд CORE відомого актора Шона Пенна», – констатує мій співрозмовник.
Згодом виникла ще одна важлива ініціатива – «Art Armor». У чому її суть? Пошкоджені бронеплити, що врятували життя бійців, українські митці перетворювали на арт-об’єкти. Продаж цих робіт на аукціонах давав кошти на нове захисне обладнання та засоби розмінування.
«Для мене це не благодійність, а можливість робити щось важливе, бути частиною нації, що працює для перемоги. І я вдячний усім, хто був у нашій команді, хто витримував це навантаження й працював разом зі мною», – підсумовує Євгеній.
Попри всі здобутки, Євгеній Савчук залишається простою людиною. «Я не ідеальний, але завжди стараюся робити свою справу чесно й відповідально. І, мабуть, саме це допомогло мені пройти той шлях, яким я йду сьогодні», – каже він.
Післямова. Сьогодні, 20 вересня, Євгеній Савчук відзначає День народження. Колектив редакції газети «Сім днів» зичить пану Євгену нових успіхів у бізнесі, наснаги, оптимізму на кожен день, добра і родинного тепла.
Читайте також: У Рівному презентували «Бізнес-коворкінг» — новий простір для підтримки підприємців