Тут не буває «звичайних» днів чи спокійних змін. Тут час вимірюється хвилинами, рішення – секундами, а життя тримається на тонкій межі між «ще встигли» і «не змогли довезти».
На стабілізаційному пункті кожна хвилина може стати боротьбою за життя. А кожне повідомлення «везуть тяжкого» – випробування для всієї медичної команди.
Це – одна з сотень історій стабілізаційного пункту. Історія реанімації, коли, здавалося, шансів не було.
Із щоденника військового лікаря-анестезіолога, солдата, рівнянина Бориса Т. з позивним «Бритва»:
«Звичайний вечір на нашому зведеному медичному загоні. У приймальному йде прийом поранених: акубаротравми (травма внаслідок дії акустичної вибухової хвилі, – ред.), дрібні вогнепальні та осколкові поранення, середні, важкі поранення… В одній з операційних проводять оперативне втручання важкому пораненому з мінно-вибуховою травмою.
Періодично приходять повідомлення, що везуть середніх, важких «300». Не всіх довозять. Середніх часто привозять важкими, вкрай важкими чи вже «200». По-різному буває, але це наша робота.
Ми – стабілізаційний пункт, де надається перша кваліфікована медична допомога пораненим бійцям на нашому напрямку. Одразу працює декілька терапевтів або ЛОРів, травматологів, хірургів, анестезіологічних пар (анестезіолог + анестезист). Ми готові до будь-яких викликів, хоча обмежені багатьма ресурсами, які зазвичай є в лікарнях. А також часом, що можемо виділити на кожного конкретного пораненого. Для цього у військовій медицині є поняття етапу евакуації, де на кожному з них проводяться певні комплекси лікувальних заходів…
Очікуємо важкого «300». Якраз вийшов з операційної, де проводив колезі консультацію з приводу допомоги важкому пораненому…
Чую шум машини – когось підвезли. Санітари оживились, вдягнули рукавички та пішли приймати пораненого. Виходжу на поріг, кричу в темряву:
– Свідомість є?
У відповідь:
– Є…
Повертаюсь у приміщення… Слідом за мною завозять каталку з пораненим…
Бачу картину: молодий чоловік років 30-ти, два турнікети на нижніх кінцівках, ліва гомілка майже відсутня, на лівому передпліччі ізраїльський бандаж… блідий… без свідомості, поодинокі агональні спроби вдихнути… На сонній артерії пульс відсутній…
В голові хаос. Клінічна смерть… Але він ще теплий, тому приймаю рішення – реанімація.
– На оглядовий стіл! – даю команду санітарам.
– Лукаш, давай сюди Лукас! (це робот для проведення непрямого масажу серця, – ред.)
– Набір на інтубацію (введення трубки в трахею, – ред.) та центральний венозний доступ! – анестезистам.
– Перша мінус та Белмонт – готуємо! – даю розпорядження. (Белмонт – апарат для швидкої підігрітої інфузії, – ред.)
Поранений на столі. Встановлюємо Лукас. Налагоджуємо моніторинг: ЕКГ, пульсоксиметрія… На моніторі ЕКГ – електрична активність без пульсу. Запускаємо Лукас – реанімаційні заходи розпочаті, відлік часу пішов…
Проводжу інтубацію (вводиться трубка в трахею пораненого, щоб забезпечити дихання, – ред.), розпочинаємо штучну вентиляцію легень (ШВЛ) мішком Амбу. Підвозять кисневий концентратор, зволожений кисень 10 л/хв… Даю команду привезти апарат ШВЛ…
Провожу пункцію та катетеризацію правої підключичної вени. Одразу забір крові на аналізи (група, резус, загальний аналіз крові, газовий склад крові).
В цей момент анестезистка подає лінію до Белмонт, де вже готова кров – перша мінус. Запускаємо швидку інфузію підігрітих розчинів кристалоїдів з препаратами крові – 500 мл/хв.
– Стоп масаж, – даю команду
Оцінка ритму – електрична активність без пульсу.
Адреналін 2 мг. Продовжуємо непрямий масаж серця. ШВЛ підключений, працює ефективно.
Шукаємо зворотні причини зупинки серця:
- Гіпоксія – заінтубований, дихає з киснем.
- Гіповолемія – лікуємо, рідинна ресусцитація проводиться, FAST – мінус.
- Електролітні порушення – в роботі.
- Гіпотермія/гіпертермія – шкіра звичайної температури.
- Гемопневмоторакс – аускультативно дихання симетричне, проводиться в усіх відділах. Поки не дренуємо плевральні порожнини.
- Тампонада серця – FAST– мінус.
- Тромбоз – клінічних ознак не спостерігаємо.
- Токсини – жодною інформацією не володіємо.
– Стоп масаж, – даю команду.
Оцінка ритму – синусова тахікардія. На ЕКГ високий вольтаж зубців T. Швидкий пульс на сонній артерії. Ознаки свідомості, з’являється самостійне дихання.
Приносять гази (аналіз газового складу крові з електролітами, – ред.) – гіперкаліємія 7.13 ммоль/л (oзнака важкої гіперкаліємії, що вірогідно могла спричинити зупинку серцевої діяльності, – ред.)
– 40г глюкози+10од інсуліну+1г кальцію хлориду внутрішньовенно, – даю команду анестезистам ввести цей «коктейль»
Поранений виконує команди, самостійне дихання ефективне, гемодинаміка стабільна.
Команда трохи видихає, але розслаблятись рано. Пацієнт повертається до життя, але попереду ще багато роботи.
Екстубую. Інсуфляція кисню через маску з резервуаром. Дообстежуємо та їдемо в операційну.
Далі планова загальна анестезія, корекція метаболічних порушень, гемотрансфузія, оперативне втручання, по закінченню повторна екстубація.
У пораненого ясна свідомість, ефективне самостійне дихання.
Готуємо на подальший етап евакуації в стабільному стані.
Дякую моїй команді (Лукаш, Лео, Квітка, Багіра та ін.) за професійні дії, без них такого фіналу ми б не отримали».
***
Тут кожна така історія – це не просто робота. Це живі люди, їхній біль, їхня сила і надія, що вони виживуть.
А поранений поїхав боротися далі. Медична ж бригада повертається у зал очікування. Десь поруч знову чути, як під’їжджає авто. Новий поранений… Знову команда вдягає рукавички, знову все по колу. І поки вони тут – шанс є.
Світлана ПІКУЛА
Читайте також: На бойовому завданні загинув старший бойовий медик з Рівненщини