Історія Рівного досі зберігає чимало «білих плям». Але є ті, хто наполегливо розкриває призабуті факти, повертає втрачені імена та світлини, відновлює хронологію подій.
Один із таких дослідників – рівненський краєзнавець Василь Гудзій. Завдяки його ентузіазму та копіткій роботі ми дізнаємося більше про рідне місто, його мешканців і маловідомі сторінки минулого. Він досліджує старі фото, працює з архівами різних країн і веде спільноту, яка стала джерелом унікальної інформації про Рівне
Василь ГУДЗІЙ – відомий краєзнавець, який поглиблено досліджує історію Рівного. Своєю найголовнішою місією вважає заповнення «білих плям» у минувшині рідного міста. А їх, на переконання Василя Сергійовича, ще дуже багато. Хоча йому вдалося в цій царині відкрити чимало фактів, про які раніше широкий загал не знав.
Завдяки наполегливій праці Василя Гудзія до нас повернулася минувшина. У загальнодоступній групі «Історія міста Рівне», яку створив краєзнавець, стільки цікавого! І пошук продовжується!
Друга світова стала одним з «коників» дослідника
– Василю Сергійовичу, можна сказати, що Ваше захоплення історією – родом з дитинства?
– Так, я ще в 4 класі зацікавився історією. Якось потрапив у краєзнавчий музей, який розміщувався на вулиці Червоноармійській, нині – Симона Петлюри. Там я побачив при вході гармати та лицарські лати. І зрозумів, що це моє. Я закінчив педагогічний виш і хотів присвятити свою діяльність вивченню історії. У мене з’явилася думка, що колись треба буде написати книгу про місто Рівне. Але життя розпорядилося по-іншому – почав займатися… дослідженнями в галузі технології виготовлення бетону та збірного залізобетону. Мав новаторські розробки і добрі на ті часи заробітки.
– Історію довелося закинути?
– Ні, не закинув. Хоча в радянські часи, звісно, не було таких можливостей, як нині, в епоху інтернету. Бо архіви не відкривали всі свої секрети; не можна було скористатися дослідженнями зарубіжних краєзнавців. Я багато прочитав книг, витягував цікаву інформацію з газет. Особливо цікавила мене Друга світова війна. Я, до речі, й нині займаюся пошуковою роботою в цьому напрямі. Це один із моїх головних «коників». У мене є дуже серйозна бібліотека щодо Другої світової війни. Маю британське видання про цей період під назвою «Велика стратегія». У колишньому союзі вийшло 4 томи.
Перші фото допоміг зібрати випадок
– Коли почали перші дослідження?
– Перші фото мені допоміг зібрати його величність випадок. Був у нас в місті музей комсомольської слави. Під час його ліквідації я набрав чимало унікальних історичних фотографій, копій у дуже гарному виконанні.
Першу історію про наше місто з захопленням прочитав у книжці «Вулицями старого Рівного» Олени Прищепи. Пані Олена написала її на основі архівних даних краєзнавчого музею. А ще мене дуже надихнула до серйозної пошукової роботи книга Галини Данильчук «Рівне у долях його мешканців». Там стільки цікавого і про місто, і про епоху, дуже багато старих фотографій! От тоді я й зрозумів, що пора починати й собі збирати світлини в інтернеті, готувати тексти до них. Коли вийшов на пенсію, вільного часу додалося. Купив ноутбук. І з головою занурився в дослідження історії Рівного.
Шість років був модератором групи «Старе місто Рівне історичне». 29 квітня минулого року створив групу «Історія міста Рівне», до якої нині долучилися майже 8000 осіб. Правда, тих, хто реально цікавиться краєзнавством, значно менше.
День починається з перегляду іноземних веб-сайтів
– Які є складнощі в пошуковій роботі?
– З чого починається мій творчий день? Я заходжу на польські, німецькі, єврейські, російські інтернет-аукціони, де виставляють і фотографії. Підключився до одного з відомих ресурсів, який здійснює переклад текстів.
Шукаю інформацію на іноземних веб-сайтах. Переглядаю також архіви Польщі, Німеччини, Ізраїлю та інших країн.
– На цих веб-сайтах багато інформації про Рівне?
– Там море інформації! Приміром, дуже допомогла в роботі книжка-спогад євреїв, які жили в нашому місті. Вона була видана на івриті, а потім перекладена англійською мовою. До речі, до Другої світової війни в Рівному в різні періоди часу переважало єврейське населення – від 67 до 80 відсотків!
Історією фотоательє раніше ніхто не займався
– Для Вас актуальна тема – фотографи і фотоательє Рівного ХІХ століття. Можете розказати нашим читачам про це детальніше?
– Я створив у фейсбуці власну сторінку «Фотографи і фотоательє Волині». У цій царині є кваліфікованим спеціалістом. На сторінці викладаю результати своїх досліджень і пошуків. Цією темою ніхто раніше не займався. Немає ні збірників, ні каталогів. Я встановив місця розташування багатьох давніх фотоательє, прізвища майстрів фотосправи. Для мене було відкриттям, наприклад, таке фотоательє як «Прогрессъ».
На цю тему я та архівістка Людмила Леонова неодноразово виступали з публічними лекціями.
Фотографа Адольфа Адлера я відкрив для Рівного зовсім випадково. Його першу світлину датують 1867 роком.
Культові фотосалони старого Рівного тримали Гальперін, Долінко, Німен. Чимало світлин цих майстрів зберігаються в цифрових колекціях Польщі, Ізраїлю, Німеччини, Чехії.
Серед перших майстрів фотографічної справи Рівного була й жінка – Єлизавета Сильвестрова. Її заклад діяв у 1896-1904 роках.
На старих світлинах бачимо, яким було місто сто і більше років тому, як виглядали рівняни, в що одягалися.
Станом на травень 1930 року в Рівному функціонувало 12 салонів, два з яких очолювали жінки. Зарплата фотографа становила 30-40 злотих. Більшість власників фотосалонів загинули в часи Голокосту.
Вдалося знайти цікаву інформацію про те, що не можна було фотографувати… річку Устю на відтинку вулиці Соборної та міст через неї, залізничний переїзд і колії, державні установи та військові будівлі.
«Відкопав» всіма забутих архітекторів
– Про архітекторів міста теж є у Вас інформація?
– Я “відкопав” маловідомого, але цікавого архітектора-єврея Міхала Птіча, який працював у міжвоєнний період. До слова, він жив навпроти Свято-Воскресенського кафедрального собору.
Ще збираю інформацію про іншого єврейського архітектора нашого міста Гжегоша Пресса.
– У місті багато збереглося будинків, які мають статус пам’ятки місцевого значення?
– На вулиці 16 Липня дещо збереглося. Але там старовину трохи спотворили. Ще є на вулиці Дорошенка, декілька будинків міжвоєнного періоду на Поштовій.
Зараз розгорілися дискусії про те, зносити чи не зносити єврейську гімназію «Тарбут», що на вулиці Симона Петлюри, 26. Вона збудована у 1933 році з цегли і дерева. Я здивований тим, що єврейська громада тоді так мало коштів виділила на зведення цього закладу. Зараз дерев’яна стіна руйнується, До речі, перший поверх цього будинку викуплено.
– Але вулиця Симона Петлюри все-таки зберігає історичний дух?
– Не зовсім! Візьміть Музей бурштину. Коли прийшли совєти, зверху цього будинку зняли ліру. Добудували другий поверх. Отож автентичності залишилося десь 70 відсотків. Перебудували й управління освіти.
На відміну від Рівного, пам’ятки старовини більш ретельно оберігають у Луцьку. Тому я збираю старі фото і показую людям, як виглядала наша минувшина.
– Але в Рівному є прекрасні старовинні культові споруди!
– Визначною архітектурною пам’яткою є Свято-Воскресенський кафедральний собор. Коли його зводили, стільки попів нагнали! Гроші на цей собор, а також на банк і товарну станцію дав імператор Олександр III. В основу культової споруди поклали 700 дубових паль. Тут була раніше заболочена місцевість, отож у вологому грунті вони будуть зберігатися вічно! Це місце дуже намолене.
Найстарішою культовою спорудою є церква на вулиці Шевченка. Це історична будівля, має сакральне значення. Її треба обов’язково зберегти.
– Ви заказ готуєте спільний проєкт із фотомитцем Олександром Харватом. Чим порадуєте?
– З Олександром Харватом підготували фотовиставку «Рівне. Портретна фотографія кінця ХIХ століття». Маємо намір видати про них ілюстративну книгу.
Василь ЗАКРЕВСЬКИЙ
Читайте також: Презентація бібліографічного покажчика «Вулиці Рівного Вам розкажуть»