Пагорби поросли полином, ковилою та іншим польовим різнотрав’ям. Але городищенські старожили знають, де на одному з них стояла міцна селянська хата на два входи, оточена квітучим подвір’ям, зеленолистим городом та великим, розлогим садом.
Тут, на хуторі Круглому Білокриницької, а згодом Городищенської сільради, 19 березня 1948 року народився Василь Басараба, майбутній відомий письменник, журналіст, краєзнавець.
Той, сповнений любові, краси, добра закут серед польового роздолля яскраво і сонячно постає у зрілих Василевих спогадах: споришева стежина від хати до роздоріжжя з фігурою на великому шляху до Городища – села древнього, з історичними карбами на фасадах урбанізованих будинків, оповитих легендами вулиць. Сімейство Басараб тим шляхом вихідними, у свята ходило відвідувати діда і бабу, численних родичів у селі – потомків родів давніх і шанованих.
Нерідко і на хуторі збиралися гуртом, піднімаючи небо піснями, хвилюючи душу допитливого і вразливого хлопця переказами та цікавими бувальщинами із буремної минувшини та неспокійних колгоспних повсякдень. А ще односельці згадують, як Василь збирав у своєму льосі «фотогурток» – йому одному з небагатьох підлітків батьки купили фотоапарата. Рідкісна на той час знімальна техніка магнітом притягувала хутірських хлопчаків. А темні льохові надра були чудовою фотолабораторією для проявлення плівки.
Чи не тоді виникло у Василя бажання нотувати побачене і почуте літературним рядком, фіксувати пам’ятними світлинами?
Перший свій вірш юнак опублікував у шістнадцятирічному віці в газеті «Червоний прапор», двадцятиріччя відзначив добіркою поезій у престижному альманасі для здібних дебютантів «Вітрила-68». Після закінчення Білокриницької восьмирічки та старших класів Городищенської школи у 1966 році, не вагаючись, вступив на філологічний факультет Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка.
Фахівця з університетським дипломом чекала омріяна справа – посада кореспондента Гощанської районної газети. Через рік – робота в обласній молодіжній газеті «Зміна». А згодом випало працювати завідувачем відділу редакції обласної газети «Вільне слово».
Земляки знали Василя Наумовича як принципового, об’єктивного журналіста. Колеги поважали за доброзичливість, надійність і відповідальність. Їм пам’ятатиметься його приязна усмішка, веселий жарт, спокійна, привітна манера спілкування.
У прицілі пера
На прицілі його гострого пера – проблеми економічного і соціального життя краю, у кореспондентському доробку сотні публікацій з виваженою критикою, цікавими міркуваннями, з проєкцією на перспективу. Найближчою його професійним інтересам стала історично-духовна, культурно-мистецька тематика. Адже розумів, що саме наука, освіта і культура – той фундамент, на якому нація спроможна будувати своє майбутнє.
А що не міг висловити у зашорених компартійним контролем газетних матеріалах виплескував у поетичних рядках емоційними роздумами про важку долю рідного народу, який приспаним, упокореним титаном неодмінно прокинеться до переможної боротьби за свою свободу. Про його тернистий історичний шлях до національного відродження. Про роль кожного українця у копіткій державотворчій праці.
Поезія, сповнена щирості, емоційної глибини та патріотичних думок і закликів, не була суголосною ідеологічним настановам тодішньої радянської влади. Тож змогла побачити світ у першій поетичній збірці Василя Басараби під промовистою назвою «У країні Україні» лише у 1991 році. Збулися пророчі передбачення поета:
Дніпро змете
І понесе далеко
Чужинську ту іржаву
Каламуть.
«Дніпро»
Незалежність рідної країни стала стимулом і джерелом його натхнення. Аркуші мережаться віршами для дітей і дорослих сповненими ідейно-патріотичного піднесення поемами, гумористичними і сатиричними творами. З-під його пера виходять одна за одною збірки «Воля», «Калинова кров», «На цій землі», «Смак сонця», «Прісне і присмачене», «Ожинова стежина». Означене проблемами і суперечностями українське сьогодення покликало письменника до злободенної, гостросюжетної прози.
Не залишають читача байдужим його романи, повісті, оповідання, краєзнавчі нариси «Нобель на озері Нобель», «Оксамитовий вітер», «Страшний суд», «Блекота», «Дніпро перейшли батальйони», «Вогонь і вітер».
Його епічні полотна про людські долі на перехрестях часу, на шляхах-дорогах із минулого в прийдешнє, про непрості життєві колізії боротьби за незалежність України. Герої творів – земляки Василя Басараби. Одні з них – уособлення віри в краще майбутнє країни та її народу. Інші – вислід більшовицько-імперського світу, де відсутня повага до власного роду, материнської мови, історії.
Плідна праця приносить визнання.
Обласне товариство Всеукраїнської спілки краєзнавців удостоює Василя Басарабу звання лауреата регіональної краєзнавчої премії «За відродження Волині» (1999) та обирає своїм відповідальним редактором.
У 2001 році побратими по перу приймають Василя Басарабу до Національної спілки письменників України. Оцінками його творчого доробку та майстерності стали звання лауреата літературних премій імені Валер’яна Поліщука та Уласа Самчука. Його твори «Страшний суд» та «Дніпро перейшли батальйони» були відзначені дипломами Міжнародного конкурсу «Коронація слова 2013», «Коронація слова 2015».
Чимало його віршів та оповідань було опубліковано в колективних збірниках та альманахах. Він брав активну участь у заходах НСПУ. До його думки прислухалися колеги. Його поради допомагали юним набувати письменницького досвіду.
Стомлений, великодушний бог, втішений своїми здобутками
Останнім часом здоров’я письменника почало давати відчутні збої – чи організм підвів, чи підкосила синова дочасна смерть… Пригадується, як на презентації відомого альманаху «Повстанська ватра» за кілька місяців до кончини Василя Наумовича, дивлячись на його вихудле обличчя з високим чолом під вибіленим сивиною чубом, я думала:
«…Саваоф… він, і ніяких інших порівнянь. Стомлений, великодушний бог, втішений своїми здобутками, зацікавлено і тепло споглядає свої і наші книжки, жваве дійство презентації. І слова у виступі промовляє мудрі, вагомі. Так, цей чоловік свій чималий життєвий досвід і спостережливу думку вміє зробити успішними чинниками неповторної поезії та актуальної прози».
За якийсь час Василь Наумович відійшов у вічність. Несподівано, як це буває з добрими, щирими людьми. Проживши 73 роки, сповнені праці, любові до світу, сім’ї і до отчого краю, залишивши нам теплі спогади про зустрічі з ним і спільні справи. Син свого давнього роду, великого українського народу – він зробив його душевні пориви, духовні засади та моральні застанови, суспільно-політичні прагнення основою всієї своєї проникливої, задушевної, вражаючої силою слова творчості.
«Великим, справедливим був чоловіком, правду писав», – кажуть земляки.
Вони охоче читають його книжки, надихаються ними для нових патріотичних справ в ім’я національного самоствердження і перемоги над ворогом. Вони довіряють письменникові! А це – найвища оцінка його творчості!
Неоніла ДИБ’ЯК, член НСПУ
Читайте також:
- 9 червня, вночі помер відомий рівненський журналіст та письменник Василь Басараба
- За рік війни рівненська майстриня 5 днів не займалася волонтерством