Відкрила для себе справжню столицю писанкарства на Рівненщині! Їхала поспілкуватися з учителькою образотворчого мистецтва Сестрятинської гімназії Тетяною Савчук, яка навчає дітей писати писанки, а дізналася, що тут чи не в кожній домівці зберігається ця давня традиція.
Майстриня, яка навчає дітей писати писанки
Пані Тетяну навчила цій традиції бабуся, а згодом вдосконалила її здібності знана місцева писанкарка Євгенія Миколаївна Огородніча. Тетяна Савчук на уроках образотворчого мистецтва найбільшу увагу приділяє розповідям і написанню з дітьми писанок, проводить додаткові заняття, до яких долучаються й учителі – всі в гімназії вміють писати писанки, в тому числі її син і донька! А ще вона пасічниця. Має 32 вулики, сама займається бджолами, сім’я тільки допомагає зі збором меду.
У селі Сестрятин побутує головний місцевий орнамент писанки – ружа. Це щось схоже на зірку з вертепу, але з довгими і гострішими кутами. Її так і називають – Сестрятинська ружа! Про неї розповіла Тетяна Савчук та інша активна носійка писанкарської традиції Любов Федорчук.
Зелені писанки і великодні звичаї
Пані Любов повідала також про обов’язковий обряд на свято Юрія – з давніх-давен у Сестрятині обходили хресним ходом на чолі зі священиком усі людські поля і кожна сім’я закопувала на полі зелену писанку, яка готувалася на Великдень саме для цього дійства. А ще в Сестрятині писанки запікають, аби вони змогли пролежати у «стінці» (шафі за склом, на полиці) до наступного Великодня, бо всі з’їдати на свято не годиться – мають зо дві залишатися в домі як оберіг.
Смак трав і меду з Сестрятина
А в Радивилові живе травник-підприємець Сергій Боровик – разом з родиною він має цілу індустрію з заготівлі, обробки, приготування лікарських трав і напрацював власну рецептуру приготування зборів. Перейняв травництво від батька і передав своїм дітям, тому справа має тяглість поколінь і мережу таких трав’яних аптек по Рівненщині та Львівщині.
Пан Сергій показав усю свою «фабрику» – як висушуються трави, якими засобами перемелюються, дозуються, монтуються тощо. Скрізь у приміщенні неймовірний запах літа!
А заслужений працівник культури України Алла Комар розповіла історію про «фольгові» ікони – її мама, Ніна Павлівна Мошкун, із с. Кривуха Дубенського району згадувала, як у дитинстві в 40-х роках ходили по селу різні майстри зі Східної України (каже, «говорили суржиком») і пропонували різні послуги – наприклад, полагодити чоботи чи поновити старі ікони, навіть мали з собою фольгу, натомість просили пожити і поїсти.
Додому повернулася натхненна пити трав’яний чай із Сестрятинським медом.
Ірина РАЧКОВСЬКА-БАКОВЕЦЬКА,
директорка Рівненського обласного центру народної творчості