Він бачив війну і мир, світло перемог і тінь втрат. Людина, чия доля пройшла через буремне ХХ століття … У суботу, 12 квітня, Рівне провело в останню земну дорогу людину-епоху – Федора Урженка, найстаршого довгожителя міста, ветерана Збройних сил, офіцера честі й доброти.
Федір Вікторович відійшов у вічність на 106-му році життя. Минулого літа, 8 липня, рівняни разом із ним святкували його 105-й день народження. Це була подія, що зібрала теплі слова, щирі побажання й символічні подарунки. Та головне – повага. Безмежна шана до людини, яка зберегла в собі силу духу, віру в майбутнє та непохитну любов до України.
Людина століття
Довгожитель, Федір Урженко, народився ще у 1919 році в селянській родині в Казахстані. З ранніх літ пізнав, що таке відповідальність і праця. Адже його дитинство припало на голодні, тривожні часи, а юність – на передвоєнні роки. Та справжнє випробування долі чекало попереду – війна.
Фронтовик із честю і доблестю
Федір Урженко воював на Далекому Сході, брав участь у бойових діях проти японської армії. Закінчив війну в званні капітана, а згодом став полковником. Був офіцером честі, обов’язку і глибокої скромності. За бойові заслуги удостоєний чотирьох орденів: Червоної Зірки – за мужність, «За перемогу над Японією», Вітчизняної війни ІІ ступеня та Богдана Хмельницького ІІІ ступеня. Крім того, нагороджений 24 медалями, що засвідчують бездоганну службу й активну ветеранську діяльність.
Повоєнне життя – між Європою та Україною
Після війни жив у Калінінграді, згодом служив у складі радянських військ у Німеччині. З 1963 року оселився в Рівному, де й прожив понад 60 років – тихо, достойно, гідно. Тут став частиною міста, його історії та спільної пам’яті.
«Довгий час пропрацював у Всеукраїнській громадській організації товариства «Знання». Був лектором-міжнародником, об’їздив всю країну. Дуже любив цю роботу, днями і ночами займався, виступав. Ще працював у товаристві «Облпаливо» економістом», – розповіла донька ветерана Надія Урженко.
Федір Віталійович, зі слів голови Спілки ветеранів м. Рівне Івана Боровика, був активним учасником ветеранської спільноти, брав участь у громадських подіях, зберігав ясний розум і живий інтерес до сучасності. «Він, – згадує Іван Іванович, – був спокійним, мудрим, уважним, Завжди з ясними очима, з життєвою енергією, що передавалась кожному, хто бодай на хвилину зупинявся з ним поговорити».
Мрія, що залишалася з ним до останнього подиху
Попри поважний вік, Федір Урженко не втрачав ясності думки, любові до життя. У свої 105 років чоловік через поганий зір не читав книги, але слухав радіо й телевізор. Також вчив напам’ять вірші, співав повстанські та народні пісні. Коли журналісти поцікавилися його секретом довголіття, відповів відверто: «Складне питання. Ніколи не об’їдатися, їсти в міру, вірити в Бога і служити Йому, любити людей, йти назустріч, допомагати».
Найбільшою мрією ветерана, з якою він жив останні роки, – Перемога України. Вона звучала в кожному його слові, в кожному погляді, в кожній розмові з молоддю, якою він надихав не здаватися.
«Я прожив довге життя. І більше за все тепер хочу дожити до Перемоги», – зізнався Федір Віталійович торік, коли його вітали з ювілеєм.
Федір Урженко прожив не просто довге, а глибоке життя. Його доля – це історія про відданість, мужність, скромність і стійкість. Про вміння бути людиною за будь-яких обставин. Людиною, яка не зламалась у жодній бурі й залишалася гідною до останнього подиху.
«Його не стало, – зітхає Іван Боровик. – Але залишилася пам’ять. Про гідність. Про силу. Про людину, яка прожила століття – не як тінь, а як світло. І світитиме ще довго. «Я багато бачив у житті, – казав Федір Вікторович. – І знаю одне: світло завжди перемагає темряву». Нехай приклад його життя надихає покоління – в мирі, в боротьбі, в добрі».
Василь БУСЬКО
Читайте також: Презентація бібліографічного покажчика «Вулиці Рівного Вам розкажуть»