Галина Терновець – інженер-технолог Рівненської фабрики нетканих матеріалів. А ще вона волонтерка, письменниця, вишивальниця, майстриня з виготовлення ляльок-мотанок і плете маскувальні сітки.
«Зараз для мене найголовніше – волонтерська діяльність, – говорить пані Галина. – Я весь свій вільний час віддаю плетінню маскувальних сіток для наших Захисників і Захисниць. Вони дуже потрібні на фронті, рятують їхні життя».
На нетканці – унікальна людина
Коли Галину Терновець запитують, чим вона займається на підприємстві, відповідає, що нормує витрати сировини. «Не всі це розуміють. Я тоді їм пояснюю по-простому: ось ви, приміром, для приготування червоного борщу використовуєте певні інгредієнти. Важливо знати, скільки їх треба, скільки відходів залишиться. У нас подібне і на фабриці. Наші полотна випускаються з волокна, яке має свій номер, свій текст. Як нормувальниця пишу: скільки якого волокна потрібно. Я на цьому напрямі одна така унікальна людина!», – усміхається пані Галина.
Волонтерство стало частинкою її життя
«З початку повномасштабної війни багато рівнян почали волонтерити, – розповідає Галина Карлівна. – Я зі своєю рідною сестрою Ларисою везли з дому у волонтерські центри, які розміщувалися в школі №18 і в Палаці дітей і молоді, все, що могли – матраци, одяг тощо.
З квітня 2022 року знову відновилася робота на нашому підприємстві. Але я прагнула більшого. І коли прочитала у фейсбуці в листопаді того ж року, що благодійна організація «Руєвит» відкрила локацію для плетіння маскувальних сіток у ляльковому театрі й запрошує долучитися до цієї справи небайдужих людей, відразу настрій піднявся, зникла депресія. Але як це робити – поняття не мала. Прийшла сюди – всі плетуть, ніхто ні на кого увагу не звертає. На допомогу мені прийшов волонтер Іван Сторожук. Він помаленьку почав мене вчити. У перші дні була вся в напрузі, здавалося, що ця робота – вища математика.
Спочатку ми гарненько плели сітки. А потім нам сказали: «Так не треба, бо такий малюнок зчитують дрони. Оте все гарненьке приберіть і починайте плести хаотично».
Згодом Галина Терновець з подругою Ніною Нікітчук перейшли на іншу локацію, яка знаходиться також на вулиці Симона Петлюри. Тут теж підібрався цікавий, дружний колектив. Працюють в основному люди пенсійного віку. Сюди вони приходять як на роботу, протягом тижня. Вихідний лише неділя.
Галина Терновець у штаті другої зміни. У «Руєвит» поспішає після основної роботи в п’ятницю, а в суботу працює цілий день. Влітку графік у неї значно напруженіший – виходить плести сітки щодня.
За словами жінки, замовлень дуже багато. Буває так, що чоловік пішов на фронт, а його дружина прибігає і просить: «Мені треба сітка!». Вона допомогла нам її виготовити й після цього більше не з’являється на нашій локації».
Багато жінок, серед яких і пані Галина, переказують власні заощадження на матеріали для сіток.
Подруги називають її «Галею-ракетою»
На локації для плетіння сіток познайомився з Ніною Нікітчук. Вона розповіла, що почала плести маскувальні сітки з 28 лютого 2022 року. І цю справу не залишатиме аж до Перемоги. «У нас розподіл праці, – каже пані Ніна. – Одні жінки стрічки нарізають вдома, інші з них плетуть сітки. Моя подруга Галина Терновець у цій справі неперевершений майстер – швидко працює руками. Тому ми її жартома називаємо «Галя-ракета».
На цей жарт жінка відповідає: «У мене ноги повільні, а руки справді швидкі! Але я не одна така. У нас ще є волонтер Геннадій. Він також працює як машина!».
За період війни Галина Терновець сплела близько 1800 квадратних метрів сітки! Загалом це 75 маскувальних сіток! Каже, що нині не може уявити себе без цієї роботи. Бо усвідомлює, що маскувальний одяг дуже затребуваний на фронті.в конкретні військові частини. Натомість від Захисників отримують слова щирої вдячності. Зокрема, 421-й окремий стрілецький батальйон нагородив Подякою і Галину Терновець. Військові, зокрема, зазначили: «Ваша допомога наближає нас до перемоги та встановлення миру на рідній українській землі».
Військові під час відпустки, або коли перебувають на реабілітації, є частими гостями «Руєвита». Тут їх зустрічають обіймами, зі сльозами на очах.
Займається волонтерством і двоюрідна сестра Галини – Тетяна Мастюк. Вона також живе в Рівному, але працює на іншій локації. Каже: «Не важливо, де ми плетемо, важливо, що ми це робимо!».
Вишивка заспокоює душу
У 2004 році помер чоловік пані Галини. Це для неї був дуже болючий удар, місця собі не знаходила. Рідна сестра Лариса порадила: «Ти почни вишивати, це заспокоює душу». Жінка засумнівалася: «Ця тоненька голочка, ця вишивка хрестиком ще більше мене рознервує!». Але все-таки вирішила спробувати. Перші вісім картин зацвіли шипшиною, тюльпанами, соняшником, крокусами. І цей квітковий позитив пані Галину почав заспокоювати.
Сестра Лариса запропонувала взяти участь у виставці «Музейні гостини». Картини сподобалися багатьом. Одну з них навіть купили. Деякі тепер у приватних колекціях друзів і знайомих.
Вишиваний доробок пані Галини налічує більше 30 картин. Уже під час війни вишила три картини «Дерево життя». Одну з них хоче подарувати Рівненському обласному краєзнавчому музею.
Також у її доробку є 12 вишиванок для рідних і знайомих.
Нині вона вирішила переключитися на ляльки-мотанки, ангелочки.
«Коли я написала історію нашого кохання, мене відпустило»
Галина Терновець – творча особистість. Її шлях у літературу почався перед війною. «Своє перше оповідання я назвала «Залізна леді», – ділиться потаємним моя співрозмовниця. – Перш ніж твір побачить світ в альманасі видавництва «Лілія», я даю його на рецензію своїм колегам. Їхнє схвалення означає: можна друкувати! Для мене важливо, щоб було цікаво, читалося легко.
Оповідання «Пронумеровані листи» написано за покликом серця. Попри те, що мій чоловік уже давно пішов із життя, я не могла викинути його із своїх думок. Хоча прагнула не зациклюватися на цьому, але не вдавалося. І тоді вирішила написати історію нашого кохання. Я так назвала своє оповідання тому, що всі листи, які Ярослав писав з армії, пронумерувала. Вони в мене зберігаються досі. І коли я написала нашу історію, мене відпустило.
А потім почала писати про різне. Зокрема, за порадою співробітниці підготувала оповідання про працівника нашої фабрики Сашу Ренкаса. Я про нього чи не найбільше знала. Він перший з нашого підприємства загинув на війні.
Оповідання «Перше визнання» присвятила своїй сестрі Майї. Вона вже тривалий час живе в Польщі. За професією художниця, в неї дуже гарні виходять портрети. Якось вона зателефонувала до мене в піднесеному настрої: «Під час переїзду на іншу квартиру в мене вкрали картини! Це треба оцінювати як визнання моїх творчих робіт!».
Пані Галина не могла обійти стороною волонтерську діяльність. Її творча думка сконструювала оповідання «Волонтери другої зміни». Це про тих, хто приходить у ляльковий театр працювати у другу зміну. Перед тим, як друкувати цей твір, пані Галина дала його почитати дійовим особам, без вказівки на прізвища. Сподобалося всім! У цьому оповіданні кожен впізнав себе.
Кожен екземпляр нової книги-альманаху письменниця передає в подарунок обласній науковій бібліотеці.
На майдані плакали й жінки, і чоловіки
Уривок з оповідання пані Галини про Олександра Ренкаса, працівника фабрики нетканих матеріалів, який загинув на війні.
«…На месенджер знову від Нього прийшло повідомлення: «Як воно?». Я просто відповіла, що все добре і запитала, чи хлопці в окопах мерзнуть. Він відповів, що трохи холодно, бо видали літню форму, а несподівано похолодало. «Бережи себе», – написала у відповідь. Після того завжди думалось про наших хлопців, які були призвані до лав ЗСУ. Здається, що жоден з них не був схожий на військового. Фах військового здобувають зовсім не в тих закладах, і зовсім не там працюють. Але така доля наших чоловіків – захищати свою країну, свою родину, свою домівку.
Пройшло зовсім мало часу, десь близько трьох місяців, і ми з більшою частиною працівників підприємства стояли на майдані Незалежності нашого міста, проводжаючи Воїна-Героя в останню путь. Під «Пливе кача по Тисині» плакали всі: і жінки, і чоловіки. Біля домовини не було дружини та дітей, були старі батьки. Його життя було складним і не надто затишним. Знімав з якимись чужими чоловіками квартиру, не було кому приголубити Його і сказати добре рідне слово. Якась жіночка, видно його співробітниця по дільниці, сказала крізь сльози: «Це ж мій жених». Так. На роботі у нас бувають, як в дитинстві, «женихи» і «наречені», але дуже жаль, що протягом дорослого життя ми їх втрачаємо. На майдані було стільки сліз, що зрозуміло було, що ми втратили дуже хорошу людину, людину, в якої були, як у кожного з нас, купа недоліків, але в якої доброта перемагала все. Він сам був незахищений, але йому судилося захищати всіх нас.
Я запам’ятала Його таким».
Василь ЗАКРЕВСЬКИЙ
Читайте також: «Призвуть – ховатися не буду, значить я там більше потрібен» – ангел-охоронець з «нетканки»
- Черкаські Мавпи вирвали перемогу у БК Рівне в останні миті матчу
«Черкаські мавпи» за менш як півсекунди до фінального свистка вирвали перемогу у матчі баскетбольної Суперліги над господарями майданчика – БК «Рівне-ОШВСМ» – 79:78. Друга поспіль поразка відкинула рівнян на пяту позицію у турнірній таблиці. Рівне вдома поступилось у близькому матчі…