Перегукуються Великодні дзвони й несуть радісну звістку про велике свято Христового воскресіння. Несуть звістку про велику перемогу добра над злом, правди над кривдою, любові над ненавистю.
Великодні дзвони виграють… А їм у такт радо тріпочуть людські серця, сповнені віри й надії. Віри у найбільшу найвищу правду – правду Христа, Який, віддавши себе в жертву за гріхи людей, Своєю смертю смерть подолав і вийшов переможцем над злом і неправдою цілого світу… Великодні дзвони дзвонять і вітають радісний день воскресіння нашого народу:
Христос воскрес!
А з ним надія
На волю, волю і життя.
І сонце правди хай прозріє
На темнім полі забуття.
Христос воскрес!
Нехай єднає
В єдину думку всі думки.
І шлях єдиний вибирає,
Де грунт твердий і не ламкий.
Христос воскрес!
І на руїнах
Недолі щезне тяжка тінь.
Воскресла рідна Україна –
На віки вічнії. Амінь!
Це вірш Ростислава Солоневського, члена Національної спілки письменників України. Ви, безперечно, переконалися, як красиво, мелодійно звучить кожен рядок поезії. Бо поет уклав слід пережитої радості, глибоких сердечних порухів нашого воскресіння, воскресіння Української Землі! І мова його світла, як великодня писанка. І взагалі наша мова – то чистий, рухливий струмочок. Як вимальована писанка – різнобарвна, чистосяюча, з ореолом святості. Сьогодні вранці ми, склавши руки, казали: «Отче наш, що єси на небесах, нехай святиться ім’я Твоє, нехай прийде царство Твоє». Молитва… Вона – наше світло, наше добро, духовна пожива, наша щоденна писанка. До неї закликали і великий Тарас Шевченко:
Молітесь Богові одному,
Молітесь правді на землі…
Іван Франко, у свою чергу, писав:
Вдяка І слава Тобі, Боже,
Бо мудра воленька Твоя.
А ось рядки з поезії Павла Тичини:
Послав я в небо свою молитву.
Олександр Олесь в унісон Павлу Тичині додає:
Молюсь… Лише молюсь, благаю,
Шукаю Бога в небесах.
Як до цілющого джерела припадали до Божого слова ці українські велети. А мова?! Від душі, серця і розуму! Справді, як писанка!
Готуючись до Великодніх свят, наш народ вклав у певні поняття, терміни найкращі, найчистіші слова, як у писанку – фарби. Ось останній тиждень народ перед Великоднем назвав білим, четвер – чистим, п’ятницю – страсною. А саме вітання – «Христос воскрес!» – ніби йде в серце, кажучи: «Нехай буде світло, віра, добро, щастя». Воістину, вічна таїна слова! Захоплює й дивує, вражає синонімічним багатством, словниковим запасом і христосуванням, і вірування, і прислів’я, і великодні вірші.Коли приходили розговини, то господар кожному членові родини промовляв: «Дай, Боже, ще й той рік дочекатися світлого празника Воскресіння Христового в щасті і здоров’ї».
Коли діти йшли на христосування, то батьки нагадували їм: «На Великдень, як зустрінеш людину, хоч і незнайому, поклонись, привітайся. Гріх не вітатися в цей день навіть із ворогом».
На Великдень цілий день молодь дзвонить. Були і є люди, які вміють видзвонювати на дзвонах – грати. Послухайте уривок зі спогадів про дзвонаря Андрія з Полтавщини: «Кожної неділі, як тільки світало, Андрій уже був на дзвіниці. А як же він дзвонить! На тих дзвонах він виробляв чудо. Всі люди, де б вони не були в Полтаві та околиці, вибігали на двір і, як зачаровані, стояли і слухали дзвонаря Андрія. То були справді божественні звуки, що виходили з-під рук Богом обдарованого генія». Божественні звуки вміщують усе найдорожче для нас: минуле і прийдешнє, родину і Батьківщину. А якою божественною мовою, справді писанковою, складені українським народом повір’я, що на Великдень, під час сходу, сонце «грає». Люди казали: «Великдень – таке велике свято, що й сонце танцює. Сказано бо: все радується на небі і на землі. Сонце – то відблиск лиця Божого, і тому воно так яскраво світить. А яка чудова молитва до сонця:
Добрий день тобі, сонечко ясне!
Ти святе, ти прекрасне,
Ти чисте, величне, поважне.
Ти освіщаєш гори й долини,
Яке ти світле, вічне, пречисте.
Нашим народом було складено багато великодніх віршів. Виголошували їх переважно діти перед хрещеними батьками, дідом, бабою… А які витончені легенди про походження звичаю готувати на Великдень писанку чи крашанку. Послухайте: «Ніс убогий чоловік яйця в невеликому кошику на базар продавати, а в цей час вели Ісуса Христа розпинати. Хрест був надто тяжким, і Спаситель падав під його тягарем. Чоловікові стало жаль Спасителя: він лишив свій кошик на дорозі, а сам пішов допомагати Ісусові нести хрест. Він ніс аж до самого розп’яття. Коли ж чоловік повернувся до свого кошика, то побачив, що яйця обернулися на писанки та крашанки». Великодні дзвони дзвонять. Нехай вони протягом року, до наступного Воскресіння Христового, озиваються в наших душах, закликаючи берегти найдорожче – рідну Україну, найбільший її скарб – мову. Бо це наш хліб насущний. Це великодня наша писанка.
Миру, злагоди, добра і любові Вам. Христос воскрес!
Тетяна ПІЯР, просвітянка