Невеликий екскурс в історію – розповідь про Михайла Колодія. Його сміливо можна занести до героїв минулого століття.
Авторка вперше зустрілася з Михайлом Івановичем Колодієм у Клеванському госпіталі восени 2016 року. Її з ним познайомила Любов Левчук. Михайло Іванович справив на мене враження мудрої, інтелігентної людини. Ці його риси відзначали всі, хто з ним був знайомий. Далі розповідь від імені авторки.
Михайло Колодій народився в Старому Скалаті, що на Тернопільщині. Все своє свідоме життя присвятив Українській Повстанській Армії – був її зв’язковим. Йому доводилося виконувати різні завдання, зокрема здобував у ворогів (а такими були совєти) цінну інформацію. Розповім про цікавий епізод з біографії пана Михайла. У нього був приятель із сім’ї, яка підтримувала совєтів. З ним спеціально завів дружбу, щоб отримувати від нього цінну інформацію. За це Михайло Іванович постійно пригощав приятеля солодощами, які той дуже любив.
На заслання відправили по доносу стукача
На Різдво у 50-і роки минулого століття в сім’ю Михайла Колодія прийшло дев’ять вояків УПА. Хтось із місцевих виявився стукачем і розповів про це каральним органам. Усіх Колодіїв, включно з братом, що повернувся з фронту інвалідом, його дружину і маленьку дитину, відправили на Далекий Схід, в Амурську область.
Михайло Іванович пригадував, в яких жахливих умовах вони жили на пересильних пунктах, як над ними знущалися енкаведисти, як тяжко працювали, голодували. Його було дуже цікаво слухати, оскільки співрозмовником був чудовим.
Із заслання Михайло Іванович повернувся з дружиною і двома синами на Тернопільщину. Згодом переїхали на малу батьківщину дружини, в село Берестовець, що на Костопільщині. Бо тут для них була робота. Пан Михайло влаштувався працювати в школі вчителем трудового навчання.
Костопільщина – частина повстанського краю
Тут у лісах було багато могил народних месників. Місцеві жителі до них приносили квіти. Михайло Колодій став за ними також доглядати. Виявити людей, що клали квіти, намагався кегебешник, який ходив із мисливською зброєю. Тому Михайло Іванович для маскування теж придбав собі мисливську рушницю.
Вже в Незалежній Україні останки окремих воїнів переносили у визначені місця; героїв ховали з почестями. До поховання, вносячи власні кошти, долучалися місцеві жителі, підприємці. Один із них – Володимир Вдовиченко, який дуже посприяв у виготовленні надмогильних пам’ятників. Згодом він став головою Берестовецької сільської ради.
Михайло Колодій був активним членом обласного Товариства політв’язнів і репресованих. За своє життя він впорядкував 19 могил вояків УПА. Дуже хотів знайти ще одну могилу, в якій було поховано 47 повстанців. Але, на жаль, не вдалося. Люди, які знали про місце останнього спочинку героїв, пішли з життя.
Часу і грошей Михайло Іванович на цю святу справу не шкодував. Здається, де тільки сили в нього бралися, адже мав поважний вік – йому було майже 90 років!
Саме завдяки Михайлові Колодію я дізналася про сотника «Лиса». Про те, що він був дуже сміливий, виходив з підпілля задля здобуття в німців цінної інформації. Щоб втертися в їхню довіру, навіть пив з ними пиво.
Мені прийшла думка: «Чому б не створити документальний фільм про цього народного месника?». Тим більше, що була на Костопільщині жінка, яка пам’ятала про геройські вчинки «Лиса». Я звернулася до столичних кінодокументалістів. Мені відповіли, що в умовах ковіду всі документальні зйомки призупинено. А згодом почалася повномасштабна війна. Вже було не до кіно.
Можливо, після нашої перемоги документалісти створять фільм і про Михайла Колодія, і про сотника «Лиса».
Ольга ДРАГАНЧУК Фото ілюстративне.
Читайте також: Історія нашого краю. Бурштиновий амулет з 2580 р. до н. е.
- Срібні нагороди Срібної Євроліги вибороли рівненські пара волейболістиЗ 7 по 9 лютого 2025 року в місті Ліон (Франція) відбулися престижні європейські змагання з волейболу сидячи – Срібна Євроліга серед чоловічих команд. У складі команди України участь у змаганнях брали троє спортсменів Рівненської області та РРЦ “Інваспорт” Андрій…