Олександр, якого називають «Козак Мамай», живе дорогами. До війни він був водієм міжнародних перевезень: об’їздив безліч країн, відчував свободу за кермом далекобійної автівки й завжди з радістю повертався додому на Рівненщину, де його чекала сім’я. Життя було простим і «чудовим», як він сам каже. Дорога була його натхненням, роботою і сенсом. Так було до повномасштабного вторгнення росії в Україну.
Рішення, про яке не шкодує
«В лютому 2022 року я готувався в черговий закордонний рейс. Виїзд було заплановано 23 лютого, але погані передчуття не відпускали від родини. Хоча польський роботодавець пропонував виїзд для усієї сім’ї. 24-го розпочалось повномасштабне вторгнення. Кордони закрили. Але я все одно б не поїхав. Совість би не дозволила. Я пішов в місцеве ТрО. Також був і у військкоматі. І лише за третім разом мене мобілізували. Це було 16 березня», – згадує водій-механік одного із підрозділів 23 інженерно-позиційного полку, солдат Олександр.
Майже чотири роки на передовій
А далі війна… Позаду майже чотири роки на передовій, контузії та тисячі кілометрів на військовій техніці. Перша ротація пройшла на Київщині: два місяці без зупинок, перевезення техніки, робота на межі сил.
Наступні ротації – на сході, де Бахмутський напрямок став найважчим випробуванням: три місяці постійних обстрілів, життя в бункерах і перші втрати побратимів.
«Це ми були у відрядженні – в підпорядкуванні інших частин. Було не просто», – зауважив військовослужбовець.
Тричі народився в сорочці
За час служби в ЗСУ Олександр тричі дивом вижив. Один вибух відкинув його на чотири метри – в окоп. Солдат нічого не пам’ятає – лише спалах, «як сірник», і руки побратимів, які витягнули його.
«Я тричі “родився в сорочці”. Побратиму, який був зі мною, теж пощастило. Йому розірвало лише куртку. Також був випадок на швидкості. Якби зупинився, то розірвало б і мене, і тих, хто поруч. Пам’ятаю, як потому наша бойова медикиня Оксана евакуйовувала нас та надавала першу медичну допомогу», – каже військовослужбовець.
«Козак Мамай» – за відвагу та людяність
Попри все, Олександра не зламали війна та небезпека. Побратими називають його «Козак Мамай» – за відвагу, людяність і віру у Перемогу. Він не романтизує війну, він прагне її завершення.
Після перемоги Олександр понад усе хоче повернутися на дороги цивільного життя. Він хоче знову сісти за кермо і їхати – не під обстрілами, а по мирних трасах рідного краю та Європи.
Без жодних жалів
Про своє рішення залишитися в лютому 2022 року в Україні Олександр не шкодує. Каже: інакше не дозволила б совість. Він лишив життя, яке любив, щоб захищати те, що любить ще більше – родину та рідну Батьківщину.
Нагороди за мужність
За мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність українському народові та військовій присязі, незламність духу, зразкове виконання службового обов’язку та високий професіоналізм, проявлений в умовах збройної агресії російської федерації проти України, солдат Олександр був нагороджений відзнакою Міністерства оборони України – «Хрест Сил Підтримки», а також почесною відзнакою 23 інженерно-позиційного полку – «Надійний захист у бою».
Джерело: 23 інженерно-позиційний полк
Редактор сайту «Сім днів» і журналіст стрічки новин. Працює з оперативною інформацією, готує новини та долучається до створення авторських матеріалів для сайту.
Має значний досвід роботи у медіа. Протягом 1991–2009 років був технічним редактором газети “America” (Філадельфія, США), де відповідав за дизайн і верстку, підготовку графічних матеріалів, фоторепортажів та готового макету видання.
Володіння англійською мовою використовує для перекладу матеріалів, підготовлених у межах грантових проєктів, які редакція публікує на окремому піддомені для іноземних читачів.