Рівненська дослідниця розкрила таємницю фольгових святинь – як простими цвяхами та весільними віночками українці рятували Бога від комуністів
У невеликому селі Зірне на Березнівщині нещодавно відбулася незвичайна виставка. Не картин відомих художників чи антикварних речей, а фольгових ікон – тих самих, які багато хто пам’ятає з дитинства в бабусиних хатах. Ірина Баковецька-Рачковська, релігієзнавиця та засновниця домашнього музею української фольгової ікони, називає їх “іконами-мученицями”.
Коли забирали Бога
“Фольгові ікони я називаю мучениками, адже вони з’являються крізь біль, сльози, ненависть та знущання над віруючими людьми. Саме в той період, коли вони набули масовості, комуністична влада відбирала у людей Бога”, – пояснює дослідниця.
За радянських часів за виготовлення церковних ікон можна було отримати 20 років каторги. Зникли ремісничі цехи, але віра не зникла. Вона перейшла в народні руки. Старенькі літографічні ікони люди прикрашали фольгою, віночками з весільної атрибутики.
Як п’яничка подарував першу ікону
Історія колекції родини Рачковських почалася з незвичайної історії. До перукарні Ярослава Рачковського завітав чоловік, який часто заглядає в чарку. Попросив підстригти, але грошей не заплатив – просто не мав.
Прийшов наступного дня і каже: “Ти так гарно мене підстриг, хочу віддячити. У мене вдома є стара ікона, але я не молюся, я п’ю. Я принесу її тобі». Він приніс фольгову ікону Почаївської Божої Матері формату менше А-4 і залишив у перукарні.
Знахідка під штукатуркою
Друга доленосна знахідка трапилася під час експедиції в село Ступно до Марії Ковальчук. Поки йшли приготування до телевізійних зйомок, Ірина пішла оглянути покинутий будинок без вікон.
Зайшла на подвір’я, заглянула в середину порожньої кімнати. З-під штукатурки, яка впала зі стелі, побачила перевернуту ікону. На диво, скло не розбилося. Господиня будинку не лише дозволила забрати знахідку:
“Якщо вам ці фольгові ікони подобаються, то в мене теж такі є. Вони на горищі, ще бабусині. Ми купили новенькі”.
Містичний зв’язок поколінь
Чи випадково Ірина натрапила на ці артефакти? “У мене була дуже набожна прабабуся. Вона підтримувала леонтіївський рух. Сам Леонтій був для неї духовним проповідником. Саме вона привела мене до церкви, до сповіді, причастя”, – розповідає дослідниця.
“Якщо шукати якийсь містичний зв’язок, то це, можливо, моя прабабуся, як ангел-охоронець, подала мені з небес знак зайнятися колекціонуванням ікон-мучениць”, – каже дослідниця.
Від Борисівки до всієї України
Приїхавши додому з експедиції, Ірина розповіла чоловікові про ікони. “Вони людям не треба”, – сказала. “То бери ще й мою до колекції!” – відповів він. Це слово наштовхнуло на ідею створити куточок української традиційної ікони.
Ірина полізла в інтернет, загуглила “фольгова ікона” – жодного допису. Знайшла лише інформацію про книгу ченця Януарія, сина покійної Ніни Матвієнко, який досліджував Борисівську ікону на Слобожанщині. У селі Борисівка ще в дореволюційний період сформувався осередок створення ікон із фольги.
Коли Катерина Друга заборонила іконопис у монастирях, виготовлення ікон перейшло в народні руки. Люди створювали ремісничі осередки, де іконопис продовжувався без позолоти чи посріблення – тільки з фольгою.
Весільні віночки для Богородиці
На іконах святі не намальовані – це вирізки з журналів, газет, старенькі фото. На Поліссі довгий період існувала особлива традиція: наречена після того, як свекруха їй пов’язувала хустку, цей віночок знімала, його частинку клала в ікону Божої матері, іншу – під матрац ліжка, щоб чоловік не зраджував.
Стиль ікон різний. В окремих є суто фольга, в інших під фольгою – шматочки тканини для об’єму. Пізніше їх почали оформляти поролоном, з елементами фарбованих квіточок. Всі видавлені цвяшками з розлогими шляпками – справжні витвори народного мистецтва. Традиція їх створення проіснувала до 90-х років минулого століття.
Не реставрація, а лікування
Коли Ірина звернулася до професійного реставратора, той заявив прямим текстом: “Повикидайте оте все дрантя!”. “Кажу до чоловіка: реставрацією нашу роботу не назвеш. Давай озвучимо це так: лікуємо ікони”, – згадує дослідниця.
Ірина працює з “серединками” – трішки фольги приклеїла, нової додала, квіточку поправила. Чоловік займається рамками, але вони не роблять нових – зберігають у тому ж візуальному стані. Чистять, покривають ідентичною фарбою, заливають силіконом дірочки, щоб далі шашіль не точив. Фактично надають іконам нове життя.
200 святинь з усієї України
Коли домашня колекція розширилася до 70 ікон, Ірина провела експедиційне дослідження по окремих осередках, знайшла інформацію, хто їх виготовляв. Сьогодні колекція налічує близько 200 ікон з Рівненської, Полтавської, Дніпропетровської, Київської областей. На Рівненщині побутували ікони одного типу, на Полтавщині – іншого, зокрема сам образ іде вглиб.
Для ікон у будинку відведена окрема кімната. “Вони мають атмосферу, енергетику хати”, – пояснює власниця колекції. Ірину інколи запитують, чи не боїться приймати їх у подарунок, оскільки на них щось може бути пороблено. “Це святині, отож про це навіть не може бути мови. Навіть якщо хтось і захоче зробити порчу, то це відіб’ється на самій людині, а не на іконі”.
Двохмісячна Соломійка і мами Гeрoїв
Перша публічна виставка пройшла затишно, зовсім не масштабно. У форматі традиційного народного свята. Всі почастувалися смачним кулішем та шашликами від Ярослава Рачковського. Лірник Андрій Ляшук трошки полірникував, розповів про сопілку, телинку, волинку і навіть продемонстрував, як на них грати. Діти танцювали під пісню-безкінечницю про козу і по черзі пробували себе в ролі няньок, передаючи з рук в руки наймолодшу учасницю заходу – двохмісячну Соломійку.
На захід завітали мами загиблих Героїв Людмила Яковишина та Алла Семенчук. Вони сказали слово, згадали синів, прочитали власні вірші-присвяти хлопчикам. Кожна з них після втрати почала писати вірші. Зібрали 4 тисячі гривень на ремонт автомобіля військового зі Зірного Олександра Славінського.
Відвідувачі музею часто кажуть: “У моєї бабусі теж такі ікони були! Знайду – принесу!”. Хтось просить поради, як їх реставрувати. “Ось таке ностальгічне повернення до своїх коренів”, – підсумовує дослідниця.
“Ці ікони не тільки намолені, а й вистраждані, –каже Ірина Рачковська-Баковецька. – Вони не несуть цінності в плані іконопису, лише як історичний факт. Але для нас вони мають сакральне значення, бо відображають певний етап історії, релігії”.
Василь ГЕРУС
Читайте також: П’ятниця 13-го: міфи, страхи та трохи гумору