Вона – 17-річна рівнянка, чия пристрасть до історії та культури рідної країни вражає. Світлана Ігнатьєва посіла перше місце у Всеукраїнському етапі МАН із дослідженням «Українська православна церква: проросійські позиції та інструментарій протидії», організувала десятки подій для підлітків і молоді та здобула повний грант на навчання в Київській школі економіки.
Війна стала переломним моментом – підштовхнула Світлану глибше вивчати історію України й створювати освітні проєкти. Її наукова робота, що розкриває вплив російської пропаганди через релігійні інститути, принесла визнання і грант розміром 440 тисяч гривень.
Від відеомонтажу до квізів про Україну
– Розкажи трохи про себе. Чим ти зараз живеш і що робила раніше?
– Зараз я зосереджена на підготовці до вступу в університет, тож темп життя трохи сповільнився. А до цього я активно проводила квізи про історію України та її культуру, пластувала та займалася монтажем відео на замовлення – це була моя основна діяльність.
– Як ти прийшла до створення цих квізів і відеоконтенту?
– Щодо квізів, ми з командою брали участь у програмі UpShift. Спершу пройшли трьохетапний відбір і згодом виграли грант розміром близько 80 тисяч гривень на реалізацію нашого проєкту «Up culture: Говорить культура», ціль якого була збільшити обізнаність молоді Рівненщини щодо історії та культури своєї держави, а також заохотити людей переходити з російськомовного контенту на україномовний. У рамках проєкту виникла ідея проводити квізи для молоді, щоб вчити їх історії та культури України в ігровий спосіб. Таким чином завдяки квізам ми змогли збільшити обізнаність сотень молодих людей Рівненщини і сприяти розвитку проукраїнських поглядів у них.
«Перші тижні війни я по кілька годин вчила історію»
– Як війна вплинула на твій підхід до активізму?
– До війни я більше займалася фінансовою грамотністю, проводила різні фінансові ігри. Коли прийшла війна, в мене з’явилася сильніша громадянська позиція. Я почала більше говорити про Україну, проблеми проросійських впливів всередині держави, вчити історію. Перші тижні війни я по кілька годин на день вчила історію України, бо мені здалося, що це дуже потрібно. Війна вплинула на те, щоб я ще краще вивчила історію і почала цим цікавитися.
– Твоя мама тренерка з фінансової грамотності та активістка. Вона впливала на твій вибір піти в цю сферу, чи ти сама вирішила?
– Тяжко сказати. Батьки дають поштовх у житті та скеровують шлях. Мама заохочувала мене до волонтерства ще змалку – коли мені було 8, вона брала мене допомагати проводити заняття з дітками в дитячому будинку в Тучині.
Батьки навчили мене безумовно любити людей і Україну, просто показуючи свій приклад. Але мені здається, саме до моєї наукової роботи і діяльності я сама себе наштовхнула, спостерігаючи за тим, наскільки несвідомим було наше суспільство, спілкуючись з різними людьми, дивлячись різні відео-розбори на YouTube, наштовхуючись на те, що підлітки вживають російськомовний контент тощо.
Це змушувало більше про це говорити та задумуватись над вирішенням глобальних проблем, зокрема поширенню проросійських впливів на території України. Батьки відіграють величезну роль у вихованні, але багато чого дав соціум – я бачила проблему і хотіла її вирішити.
80 тисяч гривень у 15 років: як керувати грантом
– Твій минулий досвід з фінансової грамотності якось дав поштовх твоїй роботі з квізами?
– Звичайно. У 2021 я створила свій перший проєкт “Fly: financial literacy for you”, в якому ми з командою розповідали підліткам про фінансову грамотність. Саме через ситуацію в нашій країні ми вирішили створити платний курс з фінансової грамотності, а на виручені кошти організували 2 заходи для підлітків ВПО та закупили для них книги.
Завдяки цій ініціативі ми залучили багато людей, кошти від спонсорів, підтримку громадської організації та міського депутата. Це був перший масштабний проєкт, у якому я здобула величезний досвід, зрозуміла, як утримувати увагу людей та який дав поштовх до інших, масштабніших проєктів.
– Що для тебе було найважливішим в активістській діяльності? Який проєкт став апогеєм чи дав найбільший поштовх?
– Найважливішим однозначно був проєкт у рамках UpShift, «Up culture: Говорить культура». Це був величезний досвід: ми виграли близько 80 000 грн на реалізацію, але й величезна відповідальність. У 15-річному віці домовлятися за закупівлі, організовувати заходи, шукати людей, займатися медійкою і продумувати кожен наступний крок.
Нас було всього двоє в команді та менторка, найменша команда з усіх, тож на наші плечі падало багато. Ці труднощі дали найбільший бекґраунд, знання і розуміння, що я рухаюся правильно. Коли проводиш квізи, які сама створила, і чуєш фідбек від підлітків на кшталт «От якби в нас були такі уроки історії, то ми б усі її знали» – це дуже цінно.
Таким способом ми сприяли розвитку проукраїнської свідомості, почуття себе громадянином України з конкретними обов’язками і почуттям любові до своєї Батьківщини.
– Чому припинили проводити квізи?
– Я не припинила, досі проводжу, просто зараз більше займалася вступом. Щоб виграти грант, потрібно було багато працювати, тож активістська діяльність трішки спала. Але я не жалкую, бо вступ до університету на повний грант вартував усіх вкладених зусиль.
«Кожна війна закінчується договором»
– Куди вирішила вступати?
– Я вступила в Київську школу економіки на спеціальність право й отримала повний грант – 100% покриття навчання. Проходила трьохетапний відбір: включаючи співбесіду та мотиваційний лист.
– Як цей вибір пов’язаний з твоїм минулим досвідом?
– Я вступила до університету за програмою «Право», бо побачила тенденцію, що кожна війна, ще за часів Богдана Хмельницького, закінчується певним договором або документом. А отже, від того, наскільки сильні в нас будуть правники і дипломати в країні, залежить те, на яких умовах ми закінчимо війну з росією. Потрібно докладати зусиль, щоб забезпечити становлення сильної держави, і мені здається, навчаючись за програмою «Право», я зможу якимось чином на це вплинути.
Розмови з учителькою, що змінили все
– Твоя наукова робота пов’язана з інтересом до історії, але більш локальна – про Українську православну церкву та проросійські позиції. Чому саме ця тема?
– Коли я вчилася в 8–9 класах, часто спілкувалася з однією вчителькою, часом у ліцеї, а часом просто по телефону. Ми могли говорити щодня тижнями, зазвичай на побутові теми, та інколи я починала говорити про політику, зокрема про проросійські настрої в УПЦ, оскільки мене турбувала її невизначена громадянська позиція, яка, на мою думку, була такою саме через Українську православну церкву.
Я часом запитувала щось і отримувала відповіді, які суперечили доведеним фактам. Згодом я зрозуміла, що навіть деякі священники УПЦ не знають, що церква діє за Грамотою Олексія ІІ, патріарха Московського, яка і вказує на прямий звʼязок з РПЦ.
Я була недостатньо переконливою для цих людей, знала не так багато, в мене не було вагомих доказів, тож вирішила написати наукову роботу, дізнатись стільки, скільки взагалі можливо, щоб довести, що структура була і є російською.
Домовилася з вчителькою, що я напишу, а вона прочитає. Не впевнена, чи прочитала вона, але з мого боку домовленість виконана. Це була моя друга наукова робота в ліцеї.
– Розкажи про процес підготовки та саму роботу.
– У мене була дуже хороша наукова керівниця – Ліна Бородинська, літературна редакторка та релігієзнавець з величезним досвідом у науковій діяльності, а також за сумісництвом моя наставниця. Спершу в мене була лише ідея, але оскільки тема політична, то не знала, з ким можна написати таку роботу.
Я поїхала в християнський табір, де зустріла свою майбутню наукову керівницю. Ми розговорилися про Бога, Біблію, еволюцію. Пані Ліна була тією людиною, яка дала мені відповіді на ті питання, на які раніше ніхто не міг дати, тому я з упевненістю продовжила розмову про УПЦ та її зв’язки з росією.
На той час вже передивилася декілька досліджень на YouTube і мала певну базу, згодом моя майбутня наукова керівниця підтвердила всі мої припущення щодо проросійської структури на території України, і я запропонувала їй писати зі мною наукову роботу, щоб змогла ще більше дізнатись, а можливо, і певним чином вплинути на те, що відбувається.
Пані Ліна дуже допомогла зі структурою, підтримувала дисципліну і мотивацію, давала мудрі настанови. Батьки не так підтримували, як вона – наприклад, коли я не хотіла вносити в роботу свою діяльність, вона мене підтримала і наголосила, що це важливо.
50 листівок і камери: як українські дисиденти
– Ми з друзями, – продовжує Світлана, – розклеювали листівки біля Свято-Георгіївського Подвірʼя про те, що це російська церква, фінансує вбивства українців, прикріпляли також QR-коди з релігієзнавчим висновком про цю церкву.
Це був просто внутрішній протест, я запропонувала друзям змінювати щось, як колись це робили українські дисиденти, бо вважаю, що вони створили Україну для нас ціною власних життів, а наша місія – продовжити їхню справу.
Ми розвісили 50 листівок, за нами бігали і знімали на камеру. Це був той момент у житті, який хотілося залишити за закритими дверима, хоча ми і пишалися своєю роботою, та все ж завдяки поштовху моєї наукової керівниці про цей вияв внутрішнього протесту дізнались дуже багато людей.
Також у рамках роботи я записувала інтерв’ю з іподияконом УПЦ і вірянином, який перейшов до ПЦУ. Усі ідеї щодо мого практичного дослідження були моїми і втілювала я їх теж сама. У цілому вважаю, що ця робота – це мій протест проти системи, не зовсім прагнення бути науковцем. І я дуже вдячна, що це все стало можливим саме завдяки пані Ліні та її величезній підтримці.
«Дехто казав, що не пройдеш через політичну тему»
– Як пройшов захист роботи?
– Була активна підготовка. Перед Всеукраїнським етапом два тижні репетицій у рамках РМАНУМ – щодня, часом вдень і ввечері. Готували до серйозних питань, давали жорстку конструктивну критику – серйозніше, ніж на основному захисті. Саме тому сам захист виявився дуже простим, вдавалось ловити задоволення від процесу.
– Як реагували однолітки, коли дізнавалися про твою політичну тему?
– Дехто казав, що не пройду через політичну тему. Але здебільшого, спершу в моєму оточенні не було людей, які б цікавились цією темою чи хоча б знали різницю між УПЦ та ПЦУ. Коли намагалась з кимось про це говорити – вони нічого не розуміли.
440 тисяч гривень за перше місце
– Які навички з наукової роботи плануєш використовувати в освіті чи кар’єрі?
– Завдяки першому місцю на Всеукраїнському етапі МАН я виграла грант у КШЕ – чотири роки навчання загальною вартістю 440 000 грн. Згодом планую попрацювати над науковою статтею про протидію УПЦ і проросійським позиціям.
Важливо розуміти, що заборонити церкву неможливо, адже в такому разі вона піде в підпілля, стане неконтрольованою, а натомість потрібно працювати з молоддю, вчити їх історії, заохочувати переходити до ПЦУ, створювати спільноти. Багато не переходять не через нелюбов до України, а бо церква – спільнота, родичі, друзі. Потрібно створювати ці якісні умови для переходу.
Ікони з росії і позначка «грішив» на сповіді
– Чи очікувала ти виявити стільки проросійських позицій у церкві?
– Чесно кажучи, ні, адже людина, з якою я записувала інтерв’ю, вважає себе патріотом і працювала близько до СБУ. Проте вона висловлювала думки, що вигідніше купувати товари, зокрема ікони, в росії, бо це дешевше, і що співпраця з росією є економічно привабливою. Під час війни такі погляди можуть свідчити, що в церкві говорять не про Бога, а про політику.
Священники часто насаджують проросійські ідеї, що розколює суспільство і вчать толерувати культурний простір ворога. Наприклад, в інтерв’ю парафіянин, який перейшов до ПЦУ, стверджував, що в УПЦ вважалося відвідувати ПЦУ – гріхом, також були поширені думки, що в ПЦУ немає благодаті, а Бог є лише в УПЦ. Такі твердження мають сектантський характер, адже Бог присутній всюди, а не в одній конкретній церкві. На сповідях в УПЦ навіть ставлять позначку «грішив», якщо людина ходила до ПЦУ. Ці практики лише поглиблюють розділення в суспільстві.
Щодо інших проявів проросійського впливу в УПЦ, то їх чимало. Наприклад, коли Києво-Печерська лавра ще перебувала під контролем УПЦ, там випускали календарі, де українців зображали як бідну націю, а росіян – навпаки.
На звороті цих календарів містилися контакти організацій, пов’язаних із ФСБ росії. У деяких церквах УПЦ були знайдені прапори так званої «Новоросії». Багато священників виявилися колаборантами, а декого навіть обмінювали на українських військовослужбовців – одного священника, наприклад, обміняли на 28 людей.
Протягом тривалого часу українські політики підтримували УПЦ, надаючи їй храми та значне фінансування, що зробило її престижною серед вірян. Натомість Православну церкву України часто зображали як менш «повноцінну» чи навіть не вважали церквою. росія активно працює над захопленням нашого культурного простору, і церква є одним із ключових інструментів для цього. Ці впливи, які формувалися ще з 1990-х, тяжко викорінювати.
Тому зараз украй важливо проводити просвітницьку роботу щодо історії та культури, створювати привабливі умови в ПЦУ, щоб люди переходили до неї з УПЦ. Нам потрібно ретельно фільтрувати ці впливи, працювати над єдністю суспільства і протидіяти спробам росії нав’язувати свої наративи через церкву.
«До ранку могла сидіти над відео»
– Наскільки тяжко поєднувати активізм, контент і навчання? Які плани в університеті?
– Мені подобається багато працювати і робити те, що приносить задоволення. Часом це складно, в 11 класі після навчання в ліцеї до ранку могла сидіти над науковою роботою або створенням відео чи підготовкою до якогось заходу. Але це та робота, яка мене формує і наповнює, без цього я себе не уявляю.
В університеті планую продовжувати бути не менш активною, працювати з людьми, вдосконалювати навички монтажу відео. Хочу продовжувати говорити про історію, проводити квізи, заохочувати українців любити свою Батьківщину ще дужче.
Читайте також: На Рівненщині жінки все частіше опановують «чоловічі» професії