22-річний Іван із села Олександрія на Рівненщині повернувся з російського полону після дев’яти місяців ув’язнення. Його історія – про витривалість, сімейну підтримку та незламність духу.
Як повідомили у 104 бригаді тероборони ЗСУ “Горинь”, воїн потрапив в полон в серпні 2024 року.
Від мирного села до передової
Іван Мельник отримав позивний «Тихий» не випадково – хлопець завжди був небагатослівним. Весною 2024 року, коли багато його однолітків уже служили, 22-річний житель села Олександрія підписав контракт з 61-м батальйоном ТРО ЗСУ 104-ї окремої бригади «Горинь».
«Не міг просто сидіти вдома, коли друзі воюють», — пояснює свій вибір Іван.
Через кілька місяців служби на Куп’янському напрямку його підрозділ потрапив у засідку. Те, що сталося далі, стало найтяжчим випробуванням у житті молодого бійця.
Засідка та полон
Ніч на 15 серпня 2024 року. Позиція поблизу лінії зіткнення. Іван отримав завдання принести кулемет, коли почув звук машини.
«Темно, нічого не видно. Тут же семеро ворогів, тихо підкралися, взяли в кільце. Один удар прикладом і все. Далі – полон», – розповідає боєць.
Спочатку були намети, допити, побої. Щодня удари шокером та дубинкою. Окупанти знали про наявність у полоненого телефону з картами позицій і намагалися витягти максимум інформації.
«Вони питали про позиції, зброю, людей. А я просто тримався», — згадує Іван.
Дев’ять місяців випробувань
Умови утримання були нелюдськими: кілька ложок пересоленої каші на день, бетонні камери, постійний холод. Фізичні тортури стали щоденною рутиною.
«Примушували віджиматися, розтягували по руках і ногах. Я бачив, як деякі сидять по два-три роки. І думав, мабуть, і я так», – розповідає хлопець.
Єдине, що тримало, це надія на те, що рідні його шукають.
Сестра, яка не здалася
Оля Мельник, старша сестра Івана, стала його порятунком. Коли брат зник безвісти, вона отримала один дзвінок від нього з полону.
«Оля зібрала всі документи, зверталася до СБУ, добивалася, щоб мене визнали полоненим. Спершу вважали загиблим. Вона довела, що я живий», – розповідає Іван.
Завдяки зусиллям сестри його включили до списків для обміну. Через дев’ять місяців до камери зайшов охоронець і назвав прізвище Мельника.
«Думав, везуть у нове СІЗО. Але коли побачив Червоний Хрест, зрозумів: я вдома», – згадує той момент боєць.
Шлях до відновлення
Зараз Іван проходить реабілітацію в спеціалізованому центрі. Третій тиждень поспіль працює з психологами, відновлює фізичне здоров’я.
«Приїжджали рідні, друзі. Побачили, що я живий – і це вже щастя», – каже хлопець.
Попри пережите, «Тихий» планує повернутися до служби.
«Не все ще зроблено. Є борги перед тими, хто не повернеться більше додому», – пояснює своє рішення Іван.
Нове розуміння свободи
Дев’ять місяців полону змінили світосприйняття молодого чоловіка. Тепер він по-іншому розуміє поняття свободи та перемоги.
«Свобода – це як народитися заново. Це дихати. Це не боятися. Це просто – бути», – каже Іван.
Перемога для нього – не фанфари чи парад. «Це коли ніхто більше не потрапляє туди, де був я. Коли більше не треба когось визволяти. Коли кожен – вдома».
Іван Мельник продовжує реабілітацію та планує повернутися до лав ЗСУ. Його сестра Оля працює над допомогою іншим родинам, чиї близькі перебувають у полоні.
Читайте також: 12 захисників з Рівненщини повернулися з полону