Це інтерв’ю про любов, втрату та силу слова, яке продовжує жити після смерті автора.
Олександр Кривцов ніколи не мріяв стати музикантом. Але коли його син Максим – поет і військовий з позивним «Далі» – загинув, захищаючи Україну, вірші сина почали співатися в голові батька. Так народилися перші пісні на поезію загиблого героя.
У цій розмові Олександр Олександрович розповідає, як відкривав для себе глибину творчості сина, яку не встиг повністю пізнати за його життя. Як біжить марафони з книгами Максима в руках, щоб люди дізналися про поета-воїна. Як мріє, щоб відомі українські гурти виконували пісні на його вірші.
Це історія про те, як пам’ять стає місією, а батьківська любов – силою, що не дає забути ім’я героя. Історія про творчість, яка продовжує служити Україні навіть після смерті автора – адже всі кошти від продажу книг Максима йдуть на підтримку ЗСУ.
Олександр Кривцов – батько Максима Кривцова, українського поета, фотографа та військового з позивним «Далі», який загинув 7 січня 2024 року, захищаючи Україну. Максим був автором двох поетичних збірок: «Вірші з бійниці», що вийшла за його життя у 2023 році, та «На мінному полі пам’яті», опублікованої посмертно у 2025 році. Його творчість, сповнена глибоких роздумів про війну, життя та людську душу, здобула визнання в Україні та за кордоном. Олександр Олександрович, не маючи попереднього музичного досвіду, почав створювати пісні на вірші сина, бігати марафони з його книгами та розповідати про Максима, щоб зберегти пам’ять про нього.
Зустріч у редакції
Зустрічаємося з Олександром Кривцовим у редакції, де на столі лежать книги Максима. Серед них «Вірші з бійниці», яку Олександр тримає в руках, ніби оберіг. Під час розмови він дуже щирий – іноді голос тремтить, а згадуючи сина, чоловік не стримує сліз. Але попри біль, говорить із гордістю та незламною вірою в те, що робить правильну справу.
Перша пісня: «Зірок подріблена земля»
– Олександре Олександровичу, як народилася ідея записати пісню на вірш «Зірок подріблена земля»?
– Це була найперша пісня, яку я створив на основі віршів Максима. Вона виникла спонтанно. Я постійно читаю його вірші. Не завжди виходить щодня, але майже. Зараз читаю книгу «Вірші з бійниці» в одинадцятий раз. І коли читав вірш «Зірок подріблена земля», він просто почав співатися в моїй голові. Співалося, співалося… Я звернувся до студії звукозапису в Рівному, щоб покласти його на музику. Так і народилася ця пісня.
Вісім пісень на поезію Максима
– Скільки пісень Ви вже створили на основі поезії Максима?
– Наразі є вісім пісень. Сім із них з’явилися у 2024 році, а одна – в липні 2025-го. А на «Зірок подріблена земля» навіть зняли відеокліп. Поки що це єдиний кліп, але сподіваюся, що будуть і інші. Восьма пісня, остання, мені здається, ідеально підходить для виконання відомими українськими гуртами, такими як «Без Обмежень» чи «Океан Ельзи». Особливо бачу її в стилі «Без Обмежень». Я звернувся до їхнього соліста, Сергія Танчинця, надіслав пісню, але відповіді поки немає – вже три тижні минуло. Якщо вони не погодяться, можливо, звернуся до Святослава Вакарчука. Моя мета – щоб ці пісні почуло якомога більше людей.
Історія з Rolling Stones та піснею «Жовтий скотч»
– Чи є особливі історії, пов’язані з іншими піснями Максима?
– Так, є одна цікава історія. Один із віршів Максима мав стати піснею під назвою «Жовтий скотч» у виконанні легендарних Rolling Stones. Я мріяв про це, але, на жаль, це не сталося через необхідність сплати певної суми. Натомість цю пісню виконав український гурт «Yurcash». Я радий, що вона все одно звучить, і пишаюся, що творчість Максима живе в музиці.
«На мінному полі пам’яті» – книга, яку важко читати
– Ви згадали ще одну книгу Максима – «На мінному полі пам’яті». Чому її тяжко читати Вам?
– Не знаю, як пояснити… Я починаю читати, і потім… «Вірші з бійниці» я читаю майже щодня, багато знаю напам’ять. А от «На мінному полі пам’яті» поки що тяжко. Вона вийшла вже після смерті Максима, у 2025 році. Там є епізоди, пов’язані зі мною, але я ще не можу її осилити навіть один раз. Сподіваюся, колись зможу прочитати її так само, як «Вірші з бійниці», але поки що не виходить.
Поступове знайомство з творчістю сина
– Коли Максим починав займатися творчістю, чи одразу його вірші знайшли відгук у родині?
– Ні, не одразу. Максим не дуже відкривав нам свої вірші. Він якось соромився, чи що, не знаю. Ми дізнавалися про них поступово, іноді випадково. Справжнє знайомство з його творчістю сталося, коли вийшла книга «Вірші з бійниці» наприкінці 2023 року. Я отримав її за два з половиною тижні до його загибелі й одразу почав читати. Тільки тоді я по-справжньому зрозумів, наскільки глибокі його думки. До того він не поспішав показувати нам свої твори, можливо, хотів спочатку довести їх до досконалості.
Музичний досвід: «Жодного!»
– Чи був у Вас раніше музичний досвід?
– Жодного! Пісні з’являлися самі собою. Я прокидаюся вранці, читаю вірш, а він не читається – він співається. Потім я звертався до музикантів у Рівному, щоб оформити мелодію. Наприклад, пісня «Я набиваю стрічку «вогами»», яку також називають «Картини Ван Гога», була подана на Євробачення 2024–2025. На жаль, вона не потрапила до лонглісту, але я дуже пишаюся нею. Це одна з моїх улюблених, хоча всі вісім пісень для мене особливі.
Марафон пам’яті на Світязі
– Ви брали участь у благодійному марафоні на Світязі. Чому для Вас важливо було саме так вшанувати пам’ять сина і його побратима?
– Для мене важливо брати участь у будь-яких заходах, де я можу розповісти про Максима. У 2024 році, після його загибелі, я біг у рівненському забігу у вишиванках із його вишиванкою. А інформацію про Світязький марафон пам’яті героїв знайшов випадково. Я одразу захотів взяти участь, але запізнився з реєстрацією на один день, тож офіційно не міг претендувати на нагороди. Я біг 10 кілометрів із двома книгами Максима – «Вірші з бійниці» та «На мінному полі пам’яті». Це було тяжко, але я не відчував ваги книг – для мене головне було показати людям його творчість. Я біг, тримаючи книги перед собою, щоб усі бачили.
Реакція учасників марафону
– Як реагували інші учасники марафону?
– Люди підходили, питали, де можна придбати книги. Я спілкувався з жінкою, яка бігла за свого загиблого чоловіка, з організатором марафону, який біг за свого тата. Усі історії зворушливі, але я був радий, що люди дізнавалися про Максима. Хтось із учасників, зі Львова, питав, як придбати його книги. Я пояснював, що продажем займаються книгарні, наприклад, у Львові чи Рівному, але я радий, що є такий інтерес.
Родинна підтримка у збереженні пам’яті
– Як родина підтримує одне одного у збереженні пам’яті про Максима?
– Ми дуже підтримуємо одне одного. Я, мама, рідна сестра, двоюрідні брати й сестри – всі намагаємося зберігати пам’ять про Максима. Я, мабуть, найбільш активний, бо мама дуже ніжна, їй тяжче через емоції. Але ми всі робимо, що можемо: я бігаю з його книгами, розповідаю про нього, співаю пісні. Кожен у родині робить свій внесок, як може.
Новий сенс творчості після смерті
– Чи набула творчість Максима іншого сенсу після його смерті?
– Напевно, так. Я ще не до кінця це осягнув, але кожен раз, читаючи «Вірші з бійниці» в одинадцятий раз, я сприймаю їх інакше. Кожен вірш відкривається по-новому. Максим писав не лише вірші, а й есеї, оповідання, почав роман, але не завершив. Я намагаюся розшифровувати його творчість, бачити її глибину. Хто, як не я, має це зробити?
Сила від слів сина: «Тату, тренуйся»
– Що дає Вам сили продовжувати?
– Мій син. Максим – мій син, і він для мене справжній Герой України, незалежно від офіційних звань. Він казав: «Тату, тренуйся», і я бігаю, тренуюся майже щодня, бо це його слова. Пам’ятаю, як він сам бігав – у Києві, а коли приїжджав до Рівного, ми іноді бігали разом. Він бачив, що я беру участь у забігах, але казав, що я мало тренуюся між ними. «Тату, ти бігаєш від забігу до забігу, а треба регулярно», – так він мене мотивував. Ці слова стали для мене дороговказом. Я бігаю, бо це його слова, і це дає мені сили. Максим мріяв, щоб гурт «Тінь Сонця» звернув увагу на його вірші. Я хочу, щоб його пісні жили, навіть якщо їх співатимуть інші. Для мене головне – пам’ять про Максима і його внесок у захист України.
Відгуки людей про творчість
– Як люди відгукуються про творчість Вашого сина?
– Усі – з великою пошаною. Я не помічав різниці між молоддю чи старшими – всі слухають уважно. На Світязькому марафоні люди підходили, питали про книги, хтось навіть руку до серця прикладав. Я не відчував жодної неповаги – ні в Україні, ні за кордоном, наприклад, в Амстердамі, де я брав участь у марафоні й показував книги Максима. Там українська діаспора і навіть нідерландці цікавилися, хоча я не знаю їхньої мови. Це було дуже зворушливо.
Спадщина, що продовжує жити
– Що для Вас найцінніше в спадщині Максима – в його віршах, книжках, справах?
– Максим не лише писав вірші, а й залишав слід у всьому, що робив. Його книга «Вірші з бійниці» вийшла ще за його життя, у кінці 2023 року, і він встиг потримати її в руках. Я дуже вдячний видавництву «Наш Формат», яке повірило в нього, коли інші відмовляли. Друга книга, «На мінному полі пам’яті», вийшла вже після його смерті, у 2025 році. Є також видання його віршів грецькою та литовською мовами, і я вдячний усім, хто долучився до цього – грецьким і литовським видавцям, перекладачу Андрієві Савренку. Усі кошти від цих видань ідуть на підтримку Збройних сил України, на закупівлю автівок чи іншого необхідного. Максим навіть після смерті продовжує допомагати Україні. Це для мене дуже важливо.
Наприкінці розмови Олександр Олександрович стає більш зібраним. Видно, що розповідь про сина дає йому сили. Він знову бере в руки книгу – цей жест уже став звичним, ніби книга дає йому спокій.
Олександр Кривцов продовжує нести пам’ять про свого сина через спорт, музику та розповіді про його творчість.
Читайте також: Валерію Залужному подарували книгу загиблого на війні поета Максима Кривцова