16 годин з турнікетом на розірваній нозі під обстрілами, без надії на евакуацію — таку ціну заплатив військовий з Костополя Павло Мельничук за життя.
Його поранило мінометним вибухом у бою на Донеччині. Попри біль, шок і страх, коли до ворога було лише десять метрів, він вистояв, вижив і самотужки вийшов із пекла. Сьогодні боєць на лікуванні, а загиблий побратим, який наклав йому турнікет, досі вважається зниклим безвісти.
Столяр за фахом Павло Мельничук із Костополя добровольцем пішов на війну ще у 2014 році. Служив у батальйоні «Горинь», воював на Світлодарській дузі, а після демобілізації повернувся до мирного життя і знову взявся до улюбленої справи — столярства. Та у лютому 2022 року, попри нещодавню травму ноги, з першого дня повномасштабного вторгнення Павло знову пішов служити.
Спочатку ніс службу в охороні в складі 94 батальйону оперативного командування «Захід». У листопаді 2024-го його перевели гранатометником у 60-ту механізовану бригаду на Лиманському напрямку. Саме там, на «нулі», 9 грудня Павло отримав тяжке поранення — міна пошматувала йому ногу. Евакуація була неможлива через ворожі дрони. Побратим наклав турнікет і продовжив бій — ціною власного життя.
«Це сталося близько 10-ї ранку, ми по рації повідомили, що є поранений, але евакуація у таку пору у тій ситуації була неможлива, над нами постійно висіли ворожі дрони. Побратим наклав мені турнікет. Він врятував мене, а сам продовжив вести бій. Нас всього четверо там було.
Я кожні пів години сам послаблював турнікет, як вчили на медичній підготовці. Того дня ворог підійшов дуже близько, за 10 метрів від нас. Що я міг тоді думати зі своєю пошматованою ногою? Мене охопила паніка, потім страх. Думав, це вже кінець, що звідси ми не вийдемо, що я не можу допомогти ні собі, ні хлопцям. Кажу, давайте, хоч магазини споряджати буду. І споряджав.
Невдовзі мій товариш одержав важке кульове поранення. Він лежав біля мене, а через 5 годин помер. Евакуації все ще не було. Віри у те, що ми виберемося звідси, теж», – розповів Павло.
Близько опівночі на позицію зайшли інші бійці, розпочалася евакуація. Павло виходив на своїх двох, з турнікетом, спираючись на автомат, чотири кілометри багнюкою. На щастя, кістка була ціла, тож з великими зусиллями, але він ішов. Як то кажуть, захочеш жити – зможеш.
Супроводжували його два бійці, які залишилися в живих. Вони більше допомагали нести амуніцію, яку поранений зняв, щоб легше було йти. Чули, як працюють ворожі дрони, але атаки не було. Так дійшли до евакуаційного пункту. Павла посадили в авто і повезли на стабпункт в Лиман, де йому зробили першу операцію.
Далі було Дніпро, звідти евакуаційним поїздом повезли в Луцьк. Ногу ще чотири рази оперували, і хоча Павло погано її відчуває, але після 16 годин в турнікеті нога збережена.
Оговтуватися від пережитого Павло почав у Луцьку, спілкуючись з іншими пораненими бійцями, раніше незнайомими.
Сьогодні Павло перебуває у відпустці за станом здоров’я, проходить лікування та відновлення. Чи зможе він повернутися до служби — вирішить медкомісія. Побратим, який врятував йому життя, досі вважається зниклим безвісти. Павло не має жодної інформації і про двох інших бійців, які допомагали йому дістатися до евакуаційного пункту.
«Я живий, ходжу і буду ходити. Був уже готовий до того, що без ноги буду, але її врятували», — каже Павло Мельничук.
Джерело: Костопільська міська рада