Іспити та долі: Як директор школи змінив долю маленької дівчинки
У Костополі сплинуло багато років з того часу, як маленька дівчинка, готувалася до свого шкільного іспиту з математики. Але одного дня у цьому містечку відбулися події, які назавжди змінили її долю.
Завтра мала відбутися ця важлива подія в її житті, але ніхто не міг передбачити, що інша незвичайна подія різко втрутиться у плани молодої дівчини та її родини. Замість іспиту прийшли дядьки, яких ніхто не очікував, із автоматами в руках відвезли її сім’ю у Сибір.
Дівчинка готувалась до шкільного іспиту з математики. Він мав бути завтра. Але завтра до її хати прийшли дядьки з автоматами і повезли сім’ю в Сибір. Дівчинку. Її маму і тата. Її старшого брата. Його дружину. І дитя-немовля. – написала на своїй сторінки колишній головний редактор газети «Сім днів» Людмила Мошняга.
Тодішні часи були важкими і небезпечними… , тоді ця дівчинка разом зі своєю сім’єю опинилися в самому серці невизначеності. Але саме в ці миті складалася доля її майбутнього. Щасливо, серед хаосу та паніки, до них звернувся добрий чоловік – директор першої Костопільської школи.
Якби не вчинок доброї людини, дівчинка мусила би працювати на лісоповалі. Разом з татом, братом і братовою. Але мама дівчинки на спецпоселенні скористалася документом, який дав їм на свій страх і ризик добрий чоловік – тодішній директор першої Костопільської школи. І дівчинка пішла не на лісоповал, а до школи, в дев’ятий клас. Ця дівчинка – моя мама. – пише Людмила Іванівна.
Вона просить костопільчан поширити цей допис, бо, може, хтось пригадає того директора.
Чи хтось знає його нащадків. Чи, може, нинішнім вчителям та учням тієї школи було б цікаво почути про ті часи: як доводилося вчитися тим дітям, і якими були ті вчителі, що ходили коридорами їхньої школи 70-80 років тому. В пам’ять про мою маму та того директора школи, що вплинув на її долю, я з радістю приїду до Костополя і розповім, що знаю. – закликала Людмила Мошняга.
Ми теж вирішили в пам’ять про Олексія Даниловича, так звали, пригадувала мама журналістки, того директора та інших таких добрих, чесних і безстрашних людей розмістити її допис у нас на сайті.
Нижче рядки з книги журналістки та письменниці Людмили Мошняги “На мій мурашник знову наступили”, в яких вона згадує цей епізод.
“…Артинюків привезли до Костополя й висадили на подвір’ї військкомату (зараз у цьому приміщенні в Костополі знаходиться третя школа). У дворі було вже багато подібних сімей з клунками, привезених з інших сіл району. Вже там, ще до пред’явлення будь-яких звинувачень, люди дізнались те, про що раніше здогадувались: насправді їх відправляють у заслання тому, що новій владі знадобилися їхні хати.
Мою маму найбільше непокоїло, що за парканом військкомату знаходиться її рідна Костопільська середня школа №1, отже, однокласники можуть її побачити. І хоч як мама ховалася за тією боднею, в яку склали сало забитого кабана, і яку виселенцям дозволили взяти з собою, та діти її помітили і покликали директора. Мама забула вже прізвище директора, адже нині, коли я пишу ці рядки, їй уже 89 років. А звали його, пригадує, Олексієм Даниловичем. Вона й донині вдячна тому старому вчителеві. Директор підійшов тоді до паркану, що відділяв військкомат від шкільного подвір’я і строго покликав її: «Надя Артинюк, а йди-но сюди!». Мама підійшла, похнюпивши голову. Їй було соромно і страшно підвести очі на вчителя. Вона чомусь почувалася винуватою. Наче вона була злочинець, а директор – суддя. По щоках у неї котилися градом сльози, які вона не сміла витерти. А директор несподівано лагідно сказав: «Не плач, Надю. Ти хороша дівчинка». Він наказав їй чекати біля паркану, пішов, а згодом повернувся з її табелем. Навчальний рік закінчувався, якраз того дня мамин клас здавав перший із серії іспитів, які Наді Артинюк вже не судилося скласти, та директор приніс табель, де стояли всі відмінні оцінки за восьмий клас, а внизу його підписом був затверджений вердикт: «Переведена до дев’ятого класу з відмінними оцінками і зразковою поведінкою». Тільки у графі «екзамени» стояли прочерки”.
Читайте також: Поліція розшукує матір із дитиною на Рівненщині
- Військові отримали FPV-дрон, виготовлений за кошти від пластикових кришечок зібраних на Рівненщині
«Пташка» від переробки пластикових кришечок зібраних у Костопільській громаді на Рівненщині, поїхала на Запоріжжя Кришечки від пластикових пляшок, які гуртом назбирали мешканці Костополя, трансформувалися в FPV-дрон українського виробництва, який уже поїхав на фронт, де служать воїни з Костопільщини.