Як в Рівному для переселенців мовні курси організували

Говорити лише українською вирішила Галина ще під час виїзду з Маріуполя. Вона з родиною виїхали з майже зруйнованого міста і прожили на окружній Бердянська в очікуванні евакуаційної колони чотири дні…

Пережите жінкою під час проходження через майже три десятки російських блокпостів перевернуло її свідомість. Вона зрозуміла, що не хоче говорити з тими «визволителями» однією мовою.

Це не проблема, а питання часу

Після початку повномасштабної війни багато українців покинули свої домівки в східних і південних областях країни, де багато хто з них розмовляв російською. Здебільшого мовні бар’єри – це ключова проблема людей, які виїхали до інших країн. Але і в самій Україні цей фактор також може впливати на успішну інтеграцію.

У ході проведеного редакцією «Семи днів» опитування виявилося, що однією з проблем, з якими внутрішньо переміщені особи зіштовхнулися після приїзду в Рівне, є мовне питання. А частина з них навіть була впевнена, що незнання мови на достатньому рівні заважає працевлаштуванню.

Єдине, що можна порекомендувати у вирішення цієї проблеми, – почати вивчати українську мову.

Зараз доступний дуже великий перелік засобів для вивчення мови. Це й інтернетресурси, програми, мобільні додатки та інструменти, які можуть допомогти оволодіти українською. Врешті-решт – індивідуальні уроки, проте вони не завжди можуть бути безкоштовними. До того ж, найпопулярнішими стали мовні курси, адже на них, крім самого навчання, присутнє й спілкування з такими ж учнями, як ти сам.

Прикладом можуть служити мовні курси «Філіжанка мови по-рівненськи», які були створені у 2022 році, а на початку 2024 відновилися з огляду на очевидну актуальність.

Не лише розмовляти, а й думати українською

– Те, що потрібно вивчити українську, я зрозуміла ще дорогою з Маріуполя, – розповіла Галина Ричагова про своє навчання на курсах української мови в Рівному.

У Бердянськ жінку з родиною вивезли волонтери, а там вони надовго застрягли на окружній дорозі. Чекаючи евакуаційну колону, Галина вже було впали у відчай. Але на четвертий день помітила 55 машин з вишиванками на бортах, які приїхали з Запоріжжя. 

– Це було таке щастя побачити щось своє, – не стримуючи сліз,  розповідає Галина. – Ми бігли до тих автобусів і обіймали всіх водіїв. Дякували, що вони не побоялися і приїхали. З нами була маленька внучка, їй тоді лише три з половиною рочки виповнилося, ми дуже хотіли її вивезти.

Поки родина Ричагових доїхала до Запоріжжя, пройшла через майже три десятки російських блокпостів. На кожному з них усіх зупиняли, чоловіків виводили на вулицю, на морозі роздягали до трусів.

– Це були справжні тортури. Ми не мали права розмовляти українською. Не дай, Боже, мати при собі наш прапор чи бодай якісь синьо-жовті елементи! Це було справжнє знущання, – пригадує Галина. – І так блокпост за блокпостом, де на тебе рявкають цим «рускім язиком». І ти все більше і більше розумієш: вони спочатку знищили моє місто, а потім хочуть «захищати» оцей язик.

На тих блокпостах у жінки, як вона сама каже, стався переворот свідомості. Коли «визволителі» розмовляли з ними російською, збагнула, що не хоче з ними говорити однією мовою.

– Якщо така ціна «захисту» цієї мови, я не хочу нею спілкуватися взагалі, – категорично каже Галина. – І коли ми приїхали спочатку в Кам’янське, я вже там почала розмовляти українською – «через пень колоду». Я розуміла, що неправильною мовою говорю, і це спонукало до вивчення. Мені не просто хочеться говорити, в мене інша мета – я хочу думати українською.

У Рівному переселенці відчули смак української мови

Ідея започаткування курсів з вивчення української мови для внутрішньо переміщених осіб в квітні 2022 року була продиктована бажанням допомогти тим, хто усвідомив, що без мови немає ані держави, ані народу, ані нації.

 Назвали «Філіжанка мови по-рівненськи», щоб слухачі, як зауважила укладачка навчальної програми, директорка центру розвитку педагогічних працівників Мирослава Жовтан, відчули дивовижний смак української мови.

«Філіжанка мови по-рівненськи» – проєкт, який майже два роки поспіль допомагав вивчати українську новим рівнянам. Але так сталося, що торік через певні обставини навчання на курсах тимчасово було припинено.

Нове дихання «філіжанки мови»

 І тут над «філіжанківцями» зійшлися зорі. Як раз в цей час редакції «Сім днів» проводила опитування, яке показало, що багато ВПО потребують допомоги у вивченні української мови. Тому вирішили допомогти їм в цьому.

Відтак, створили електронну анкету для запису охочих і розповсюдили її через різні канали, якими користуються ВПО – телеграм канали, групи у Фейсбук. У той же час взялися за пошук вчителів, звернувшись до рівненських просвітян. Проводити навчання у набраній групі зголосилися Мар’яна Соловей з Рівненського ліцею №7 та Валентина Опольська з гімназії «Престиж».

Редакція, провівши набір учнів, надала для курсів свій конференц-зал і технічні засоби (проєктор, ноутбук і можливість роздруковувати навчальні посібники та завдання). І вже на початку січня відбулося перше заняття відновлених курсів «Філіжанка мови по-рівненськи».

Тож кожного понеділка редакція перетворюється на вечірню школу. Інколи і журналісти приходять послухати уроки, які тривають дві академічних години. Вчителі займаються з групою по черзі, через тиждень. Але не лише під час занять, але й в створеному для спілкування чаті. В ньому обговорюють питання, які виникають у перервах між зустрічами на уроках.

Зараз закінчується навчання вже четвертого потоку. На ньому є декілька людей, які, розпочавши ще з першого набору, відвідують курси впродовж 2 років. Тому й рівень знання мови в усіх – різний.

За словами Мар’яни Соловей, це трохи ускладнює процес навчання, але є й свої плюси.

– Стараюся знайти підхід до кожного. Наприклад, одним даю самостійне завдання, а з іншими працюємо разом, – пояснює вчителька. – Тобто, намагаюся використовувати диференційований підхід. Відтак ті, що відстають, стараються дотягнутися, працювати так само, як і ті, що вже давно займаються. І вони розуміють, що буде результат, бо бачать здобутки інших.

Дорослим учням, як і школярам, задають домашні завдання. Щоправда, вчителі їх називають «домашнім задоволенням». Адже вони не дуже схожі на завдання, до яких ми всі звикли. Це може бути, наприклад, подивитися фільм, чи послухати якусь пісню, або прочитати книжку.

Як навчання перетворюється в задоволення

Мар’яна Соловей вже не перший потік навчає української мови нових рівнян.

– Досвіду працювати зі старшими людьми в мене не було. – зазначає викладачка, – підбирала все інтуїтивно. Робила з ними якісь вправи, які в школі з дітьми роблю. Якщо вони підходили, були цікавими, то я залишала їх. Далі дивилася на їхні вподобання, запитувала, що їм цікаво, тобто враховувала їхні інтереси. Ми йшли шляхом інтуїції та експериментів.

За словами Мар’яни, їй дуже цікаво працювати зі старшими людьми та ще й з вмотивованими:

– Учні не завжди бувають вмотивовані до навчань: прийшли, щоб прийти. А тут люди знають, що вони хочуть. цінують свій час та час викладача, усвідомлюють, що українська мова важлива. Приємно бачити їхнє зростання, що вони вже десь і когось можуть виправити.

Мар’яна наголошує, що це довгий процес, і ті, які досягли такого високого рівня, навчаються вже 2 роки. Але всі з задоволенням ходять, усім цікаво.

– І це, звичайно, мотивує й окрилює. І хочеться ще і ще працювати, – з задоволенням каже викладачка.

За словами викладачки, є ще один великий плюс у курсантів – «учні» не бояться запитувати.

– У них завжди море питань, які навіть можуть не стосуватися сьогоднішнього заняття, – веде далі Мар’яна. – «А от десь щось написати, когось привітати – як правильно?». Тож ти розумієш, що люди зацікавлені в тому і вони підтягуються, сильніші ведуть за собою тих, що слабші.

Зі слів Мар’яни, щоб легше вивчати мову, треба слухати правильні варіанти мови – у фільмах, піснях, читати, тоді краще запам’ятовується. Якщо контент не буде україномовним, то ефект від занять буде гірший. Тому вона радить переглянути фільм, послухати пісню, але перед тим вибирає, щоб там було без помилок.

– Це дуже класно, – зауважує викладачка, – що вони не просто так ходять, бо треба прийти. Їм це цікаво і вони на практиці застосовують знання.

Мрії здійснюються з «Філіжанкою»

Зінаїда Зоря, з Донбасу. У 2014 році виїхала з Донецька в Харків, а півтора року тому – в Рівне:

– Мої батьки завжди спілкувалися російською мовою. Там, де ми жили, ніхто зовсім не використовував українську. Але я завжди хотіла вивчити мову. І всі наші мрії колись збуваються – доля півтора року тому привела мене в Рівне. Спочатку я розпочала вчити мову самостійно, дала оголошення в інстаграмі, що шукаю репетитора для навчання української мови. Знайшла людину, з якою щодня спілкувалася, а вона мене виправляла – наголоси, закінчення слів.

Пізніше, коли моя репетиторка не змогла зі мною займатися, я пішла на курси в обласну бібліотеку, а потім дізналася про «Філіжанку» і почала вчитися тут. Вважаю, що це дуже корисний проєкт. Він так захоплює людей (!), причому різного віку. На уроках ми завжди використовуємо не лише індивідуальне навчання, але й групові формати.

Наші вчителі просто неймовірні, вони завжди придумують щось таке, щоб зацікавити вчити мову. Мені дуже подобається цей формат. Це і граматика, і лексика, і фонетика і, звичайно, розмовна мова.

Я ще розмовляю з помилками, багато чого не знаю, читаю книжки, слухаю, але моя мова ще недосконала. Втім, саме для того, щоб досягнути цього, ми і ходимо на курси. А наші вчителі вкладають у наше навчання всю душу.

Сергій Продащук дізнався про курси «Філіжанка мови по-рівненськи» випадково в одній фейсбук-групі.

– Мене зацікавила ця тема, бо я розумів, що мій переїзд у Рівне буде пов’язаний зі змінами. Спочатку прийшов заради цікавості на перше заняття, але викладачі змогли мене відразу «запалити» навчанням. З кожним разом мені подобалося все більше і більше.

За словами Сергія, він ледве розмовляв українською до того, як прийшов на курси. Скоріше, як він каже, майже не розмовляв, а знав деякі слова.

– Наприклад, «дякую», «до побачення» та «я тебе кохаю», – сміється Сергій. – А зараз я відчуваю, що мені легше стало спілкуватися. Я вже не так довго задумуюся, щоб сказати, якісь речення. Воно вже більше на автоматичному рівні приходить. І це мені дуже подобається. Я відчуваю дуже великий прогрес.

Наприкінці розмови з Галиною Ригачовою поцікавилася в неї: «Ви вже думаєте українською?»

– Для мене просто найвищим щастям є те, що я іноді не можу згадати російське слово, – засміялася жінка. – Це просто супер! Ні, я ще не можу сказати, що постійно думаю українською, але вже наближаюся до своєї мети.

Я досі паралельно займаюся й у «Філіжанці», і на інших курсах у бібліотеці. Зрозуміла, що дуже не вистачає знань. Саме з української мови. На курсах ми всі одна одній допомагаємо, підказуємо, бо збоку краще видно, де ти щось неправильно кажеш. Я долучаюсь до різних подій і заходів, що відбуваються в Музеї бурштину чи краєзнавчому музеї. Вивчаю історію та традиції, щоб відчувати себе по-справжньому українкою.

До речі, ми дуже вдячні газеті «Сім днів». Уже, було, думали, що наші курси у «Філіжанці» закінчилися. А тут ви взяли нас до себе і в нас є можливість продовжувати навчання.

Світлана ПІКУЛА

Читайте також: 233 жителі Рівненської області стали переможцями програми «Власна справа. єРобота»