Музею фотографії в Рівному – 10 років! З цієї нагоди відбулася презентація виставки зібраних у ньому унікальних експонатів.
Щоправда, не в самому музеї, а в ТРЦ «Злата плаза». Бо невеличке приміщення, яке впродовж усіх цих років за власні кошти орендує засновник одного з перших в Україні музею фотографії, всесвітньо відомий фотомитець Олександр Харват, просто неспроможне вмістити водночас усіх охочих відвідувачів. Мрія ж про створення в Рівному культурно-мистецького простору, під дахом якого знайшлося б місце й для самобутнього музею, на жаль, і надалі залишається мрією.
– Ювілейні заходи не обмежилися однією лише виставкою у «Злата плазі», – додає Олександр Харват. – У музеї на Соборній, 1, де зберігається велика кількість експонатів, світлин і книг, відбулася зустріч-звіт. Було про що розповісти й що показати. А за одне, до речі, з рівненською краєзнавицею Світланою Калько презентували нову книжечку проєкту «Рівне. Ренесанс образів».
Першими експонатами стали старі камери фотомитця
Ідея створення музею фотографії в Олександра Харвата виникла давно, десь 2009 року, коли він започаткував у Рівному школу фотографії.
– Вчив охочих основ користування фотокамерою, бо тоді ще не було смартфонів, – розповідає фотомитець. – І вже так склалося, що в 2014 році (тоді я орендував приміщення на вулиці Шевченка, 105) анонсував про створення музею фотографії. Це вже через декілька років я переїхав на вулицю Соборну, 1, вже в набагато краще приміщення з окремим входом, яке орендую досі.
Саме відкриття музею, яке відбулося в березні, викликало жвавий резонанс – завітала преса, бо це була неординарна подія не тільки для Рівного, а й для України в цілому.
– Першими експонатами музею стали, власне, мої старі фотокамери, на яких ще вчився фотографувати, – продовжує Олександр. – Це «Смена», «Чайка» і «ФЕД-2», пізніше в мене з’явився «Зеніт». До формування колекції долучилися такі мої колеги по мистецькому цеху, як Олексій Москаленко, Сергій Гамлюк, Валерій Бромберг (Австралія). А потім знайомі почали приносили свої фотоапарати. Особливо активно цей процес поповнення колекції, зі слів засновника музею, пішов з 2006 року, коли в наше життя стрімко ввірвалася цифрова ера і почала захоплювати світ. Люди переходили на так звані «мильниці», цифрові фотокамери, а механічних позбувалися – хтось просто викидав, у когось – валялися як мотлох, а дехто приносив у музей фотографії.
– Щось просто дарували, а дещо я купував, – веде далі фотомайстер, – розуміючи, що з цих фотоапаратів, які перетворюються на ретро, з часом нічого не залишиться. Як-от, скажімо, сталося з фотоплівкою, яку раніше сотнями рулонів викидали. А тепер хотів якось зробити декор з таких плівок, а виявилося, що їх вже просто немає.
Одних тільки фотоапаратів більше тисячі
Олександр Харват навіть не сподівався, що за десять років у його музеї назбирається така колекція. Одних тільки фотокамер – більше тисячі! А є кінокамери, різне фотоприладдя, світлини, книги, альбоми.
– У колекції є й рідкісні фотокамери, – не без гордості зауважує Олександр, – серед яких, наприклад, «Спутник», який передав Валерій Бромбер (це наш земляк, який у 1987 виїхав в Австралію). Нещодавно з Київщини я привіз унікальну камеру, яких в Україні більше немає (подібну в Чехії бачив). Йдеться про німецьку фотокамеру, якій понад 100 років. Її вага – близько 90 кілограмів, розмір кадра (хто розуміється) – 50 на 50 сантиметрів, матове скло (воно ціле, можна фотографувати). Це вражаючі розміри, якщо взяти до уваги, що досі у мене найбільші камери (українського і французького виробництва) були з кадром 30 на 40. Відвідувачі музею зазвичай полюбляють фотографуватися біля цього дуже рідкісного експоната.
Не менш цінними є камери 19-го століття, які нині вдень з вогнем не знайдеш. Серед них – вітчизняного і закордонного виробництва.
– Коли (це доволі давненько) я їздив в Індію, один місцевий фотограф старшого віку (йому тоді вже десь під 80 було) подарував мені фотокамеру, яка свого часу йому дісталася у дарунок від його не менш відомого вчителя-фотографа. Є чимало камер, які подарували з Італії, Польщі, Словаччини, Чехії. Наприклад, колега з Південної Кореї передав мені камеру корейського виробництва і радянську шпигунську, об’єктив якої маскується під ґудзик.
А недавно львівські друзі презентували Олександрові Харвату маленькі шпигунські фотокамери: одна – японська, інша – американська. Розмір кадра, щоб була уява, – 10 на 14 міліметрів.
Машина часу в руках альтруїста
Своєрідною родзинкою музею став магічний ліхтар XIX століття. Це свого роду проєктор, на основі якого пізніше було зроблено фотозбільшувач. Магічний ліхтар. Це ще з того часу, коли і лампочку замінювала гасова лампа.
– Цей ліхтар можна було використовувати як фотопроєктор чи збільшувач фотографії, адже колись не можна було збільшувати знімки – як сфотографував, так і відображалося на знімку. А магічним ліхтарем користувалися ще до винайдення фотографії. На скляних «слайдах» були зображені певні картинки. Їх проєктували на стіну, скажімо, в театрах, що викликало захват у публіки. А джерелом світла (оскільки тоді, в середині 19-го століття, ще не було електричних лампочок) служила звичайна гасова лампа, яку потім й назвали магічним ліхтарем. Це дуже важливий етап у розвитку і фотографії, і кінематографу.
Ще один цікавий експонат середини 19-го століття – стероскоп (дерев’яна конструкція, в яку вставлялися дві фотографії), що утворював свого роду 3D-зображення.
Під одним дахом – вся історія Рівного у фотографіях
Крім фотокамер та аксесуарів, у музеї є старі (в тому числі й Рівного) і сучасні світлини, які поповнили колекцію завдяки проведеним Олександром Харватом міжнародним фотоконкурсам. За його підрахунками, за майже 20 років у Рівному зі своїми роботами побували фотомитці з 88 країн світу.
– Є світлини, – уточнює засновник музею, – зроблені за технологією друку 1840-х і пізніших років. Вони дуже дорогі, бо справжній витвір мистецтва. Є знімки з Польщі, Литви, які краще побачити, ніж почути про них. А ще у музеї можна подивитися світлини старого Рівного, афіші тутешніх фотовиставок різних часів і зворотні частини світлин, зроблених у перших ательє міста ще в довоєнний час.
Поруч з іншими експонатами музею – велика бібліотека книг про історію фотографії, технології, альбоми фотомайстрів з багатьох країн світу. Тут же – «Історія Рівного у фотографіях» Олександра Харвата.
Музей фотографії в Рівному – один з трьох в Україні. Подібні є лише у Хмельницькому та Львові. От тільки у Рівному він тримається на голому ентузіазмі фотомитця.
– У Хмельницькому такий самий колекціонер, як я, також років 10 тому створив музей фотографії, – говорить Олександр Харват. – Там, щоправда, мер міста спершу виділив під музей приміщення, а зараз на його основі створили комунальний заклад. А торік мій колега зі Львова заснував музей фотографії, який у цьому році він переїхав у Палац мистецтв. Хотілося б, щоб і в Рівному знайшлося гідне місце для музею фотографії, який тулиться у невеликому, орендованому мною приміщенні. Адже культура – це генофонд нації, яким треба неабияк дорожити.
Василь ГЕРУС
Олександр ХАРВАТ – український фотограф, член правління Національної спілки фотохудожників України, заслужений художник Міжнародної федерації фотомистецтва, Майстер FIAP, член Національної спілки журналістів України, член Національної спілки краєзнавців України, Посол Миру. Він уже кілька років поспіль у Рівному розвиває музей фотографії, який створив власними силами.
Читайте також: Дослідниця з Рівненщини розповіла про велику родину Харватів
- «Полісянка» святкує 65 років: танець, що об’єднує покоління
Величне імпреза «Танець тривалістю в 65 років» тримала в приємному напруженні захоплених глядачів дві години. І не раз зал вибухав кількахвилинними оваціями, адже на сцені був присутній його величність – Український Народний танець. Мистецтво, що об’єднує покоління. Надворі 22 грудня…