Про силу вдячності розповіла рівнянка Людмила Марчук.
Натрапила якось на відео в «ТікТоці», записане мамою військового. Жінка дякує водієві маршрутки, який безплатно довіз її сина, котрому дали дводенну відпуску додому, до Києва. Я б сказала, типова історія. Типова, бо мені теж, як матері воїна – Богдана Гордійчука (на жаль, вже загиблого – Янгола небесного війська) – дуже багато людей дякують за сина і роблять добро, відмовляючись від оплати. Це зворушує до сліз! Якби люди знали, скільки тепла і любові повертається їм із вдячності за добрий вчинок, вони б завжди чинили саме так!
За добро платять добром. От і я хочу від щирого серця подякувати за любов і благодійність досвідченій і висококваліфікованій масажистці Марічці Мельник за десять (по годині) дуже професійних масажів. Сто літ не була на відпочинку. Та й не думала про це! Зворушена до глибини душі добротою знаної в Рівному викладачки англійської мови Оксани Власюк. Уже не раз бралася за вивчення іноземної, та все якось не складалося. Думаю, цього разу вже не зраджу сама собі й з Божою поміччю та завдяки Оксані Власюк освою англійську. Бодай на елементарному розмовному рівні.
Знаю, що майстерно проведений масаж, як і ефективне навчання за напрацьованою роками методикою викладання (в тому числі й таким, як я, учням – з нуля), коштують недешево. Натомість, як пояснила Оксана Власюк, рішення працювати зі мною безоплатно прийшло до неї з молитвою. «Так хоче Бог, – сказала вона, – аби ми допомагали матерям тих воїнів, які поклали за нас своє молоде життя!»
Безмежно вдячна за проявлену до мене турботу і милосердя! І як мені за таких пожертв зневажливо ставитися до свого здоров’я чи не виконувати завдання з англійської? Вчуся! Сам Бог велів, аби я гідно йшла дорогою своєї долі й мені зустрічалися такі доброзичливі люди! Їх багато! Дякую всім – родині, друзям, кожній людині в соціальній службі, центрі зайнятості, військкоматі… Скрізь, де останнім часом довелося бувати, почула приязне слово і відчула увагу, щире, людяне бажання допомогти.
А як важливо, людоньки, бути вдячними, як оця згадана жінка з «ТікТоку»!
От стою днями в банку біля віконечка, а біля другого – бабця старесенька отримує чи то пенсію, чи то субсидію… Чую, що пані за віконечком їй чітко називає дуже невеличкі суми субсидії – 150 грн, 200… Інші за таке зазвичай висловлюють невдоволення. А ця бабуня каже: «Дякую вам і державі нашій, що навіть у тяжкий час нас, бідних, підтримуєте!» А за тим, отримавши гроші, дякує за обслуговування і висловлює свою віру в нашу скору перемогу, дякує нашим воїнам… Каже, що молиться щодня за дітей наших. В цю мить гроші випадають з незграбних старечих рук, розсипаються по підлозі. Я кинулася допомогти позбирати. Бабуня й мені щиро дякує, називаючи мене донечкою. Нагадала мені маму, якої вже немає на цім світі… Хвиля зворушення. «Стільки любові, стільки щирості зберегла ця людина, якій, либонь, вже далеко за вісімдесят!» – подумалося в ту мить.
Робімо добро, люди! Усім нам нині тяжко. Прокидаюсь і дякую Богові за кожен новий день. Що я жива і бачу це сонце, чисте синє небо, милуюся зеленню і квітами. Що є сила жити, є енергія щось творити! Що прийшов нині до мене мій онучок і потішив своєю щирістю й дитячою безпосередністю. Що випромінюєш сам, те й отримуєш взамін! Переконуюсь у цьому щодня.
Людмила МАРЧУК, письменниця