Рідні брати Олег та Дмитро Зібери пішли захищати Україну добровольцями. Пішли, попри те, що обоє вважалися непридатними до служби в армії.
Як кажуть рідні братів Олега та Дмитра, вони не могли вчинити інакше. Брати пішли воювати на хвилі піднесення: «Нам треба захистити Україну, своїх рідних, дітей від ворога!».
Серця обох братів зупинилися в один день -19 травня 2022 року.
11 березня 2024 року в ліцеї №12, де навчалися брати Зібери, у пам’ять про них відкрили меморіальні дошки. Рівненська міська рада присвоїла їм звання «Почесний громадянин міста Рівне».
Наші сини – наша гордість
«Два сини, як два соколи». Це слова з вірша, присвяченого Олегу і Дмитру, мого доброго приятеля Петра Герасимчука. Я можу ними гордитися. Як ми з дружиною раділи появі їх на світ! Олег народився 7 квітня 1975 року, а Діма – 16 лютого 1983 року. Інколи мене запитували: ваші хлопці бешкетливі? Я з цього приводу відповідав: ні! Навпаки, слухняні, дисципліновані. І в школі нас радували гарними оцінками, і під час навчання у вищих навчальних закладах», – говорить Володимир Зібер.
Педагог Любов Марущак додала: «Я була класним керівником у загальноосвітній школі №12, де навчався Діма. Можу сказати без перебільшення: хлопець був дуже обдарований. Добре вчився, брав участь у різних конкурсах. Грав на гітарі, співав. Він на всіх справляв позитивне враження».
Вчителька хімії ліцею №12 Наталя Самолюк висловила багато теплих слів на адресу Олега: «Він був однокласником мого чоловіка. Коли хлопець одружився, дружили сім’ями. Олег – людина з великої букви. Веселий, добродушний, відвертий, душа компанії. У нього було багато друзів».
Шлях у доросле життя брати обирали самостійно. Олег закінчив Національний університет водного господарства та природокористування, опанував будівельну професію, Діма – фізико-технологічний факультет Рівненського державного гуманітарного університету.
– Я був спокійний за них, – продовжує Володимир Дмитрович. – Олег відзначався поміркованістю, притягував до себе людей відкритістю, спокійним характером. На нього рівнявся молодший брат, який по життю був спритнішим. Нас, батьків, вони слухали. Без вмовлянь їхали на нашу дачу, коли треба було картоплю посадити чи паркан полагодити, іншу роботу виконати.
Співали разом батько і син
Грі на гітарі обох синів навчив Володимир Дмитрович. Зізнається, що краще опанував цим музичним інструментом Діма. Він був більш публічним, любив виступати на сцені як артист.
Деякий час молодший син працював поруч з батьком у Рівненському вищому професійному училищі ресторанного сервісу і торгівлі. Володимир Дмитрович – майстром, Діма викладав інформатику. Тоді часто влаштовували концертні програми на честь ювілярів, з нагоди знаменних дат. У цих концертах батько і син співали разом пісні під овації вдячних глядачів.
Гра на гітарі – це не єдине, що було притаманне обом. Вони йшли по життю, дублюючи один одного. Олег свого часу закінчив курси оцінщиків нерухомості. Працював у фірмі «Рівнеексперт». Цю ж спеціальність як підприємець опанував і Дмитро.
У братів однакові «сімейні досягнення» – по двоє дітей. В Олега – син і дочка (нині Артему 17 років, Марійці – 11). У Дмитра так само – Денису вже виповнилося 20 років, Діані – 12.
Ми не знали, що сини воюють
– Тільки 14 чи 15 травня 2022 року я вперше дізнався, каже – Володимир Дмитрович, – що мої хлопці на фронті. Подзвонив Олег і збуджено сказав: «Тату, ми вже в ЗСУ!». Хіба я міг щось заперечити?! А до цього вони мене запевняли, що проходять військовий вишкіл на полігоні в Житомирській області. Говорили: «Через два тижні будемо вдома!». Потім знову мене і матір заспокоювали: приїдемо через три дні! І це повторювалося неодноразово. А вони, виявляється, на той час вже служили у 25-й окремій повітряно-десантній Січеславській бригаді. Чому були зараховані саме в десантні війська, для мене так і залишається загадкою – бо за станом здоров’я не підходили для такої служби: Олег був гіпертоніком, а Дмитро мав виразку шлунка. Але, очевидно, сини самі попросили зарахувати їх у десантні війська. І стали кулеметниками. Я нині читаю експертів. Так от, кулеметники для ворога і тоді, і зараз є важливою ціллю на знищення. В перші місяці війни нашим бійцям дуже не вистачало і зброї, і обмундирування. Вони захищалися автоматами, а їх русня поливала свинцем з артилерії, «Градів».
19 травня стало для них роковим
– Про їх загибель, – веде далі батько, – нам повідомили 21 травня. Першою дізналася дружина Людмила від голови Бугринської сільської ради (ми маємо дачу в селі М’ятин). Потім до мене завітали працівники Рівненського міськвійськкомату. Світ для нас перестав існувати.
Спазми стискають горло Володимира Зібера від сильного хвилювання, очі зволожуються слізьми, і на деякий час розмова переривається.
Три листи від Олега
Уже після загибелі Олега в його квартирі знайшли три листи, адресовані батькам, дітям та братові Дмитру. У них він висловлює подяку батькам за гарне виховання; до своїх дітей звертається з проханням жити мирно, в злагоді, і додає: «Я вас дуже люблю!» Молодшого брата просить, якщо щось із ним станеться, взяти під опіку його дітей.
– Читаємо ці листи, – каже Володимир Дмитрович, – і плачемо з дружиною. Душею, серцем відчував Олег, що може не повернутися з війни. Думав, що брат виживе. Також не судилося.
Зустрілися в університеті
«Ми познайомилися в Рівненському державному гуманітарному університеті під час вручення посвідчень студентам, – розповідає дружина Олега Зібера Оля. – Зустрілися поглядами, і між нами іскра спалахнула. Через два місяці почали дружити. Діма сказав хлопцям, які добивалися моєї уваги: «Припиніть залицяння до Олі, це моя дівчина!». Маючи сильний характер, він рішуче відшив моїх кавалерів. До речі, і однокурсники, і знайомі нам говорили: «Ви подібні між собою, як брат і сестра!»
Коли одружилися, друзі жартома казали: «Тобі не треба навіть документи нові виробляти. Виправиш дві букви у своєму паспорті, і буде Зібер. Справа в тому, що моє дівоче прізвище Сябер.
У 2004 році з любові народився первісток, якого назвали Денисом. Він – копія батька. У 2011 році на світ з’явилася донечка Діана. Чоловік був на сьомому небі, часто повторював: «Ти моє щастячко, ти моя принцеса!» Маленькій принцесі передалися гени тата: вона гарно грає на гітарі та співає. Найбільше їй до душі пісні Кузьми Скрябіна. Бо сьогодні його твори, зі слів мами дівчинки, особливо актуальні.
Повернувся з-за кордону перед війною
Дмитро перед війною працював далекобійником. Додому з-за кордону повернувся 19 лютого 2022 року.
– Коли почалося повномасштабне вторгнення, – розповідає Оля, – не став відсиджуватися вдома. Хоча й Олег, і Діма через хворобу були непридатні до служби. Моя сестра якось запитала Дмитра: «Дімка, куди ти збираєшся?». Відповідь вразила: «Твоєму сину ще треба дітей родити. А в мене, слава Богу, є вже двоє діток!». Мені ж, ніби жартома, сказав: «Ти в мене – красива, ти собі когось знайдеш. І діти будуть забезпечені». Вони перебували на хвилі піднесення: «Нам треба захистити Україну, своїх рідних, дітей від ворога!». Про небезпеку не задумувалися, хоча десь на рівні підсвідомості й виникали думки, що все може трапитися.
Рідні брати воювали пліч-о-пліч. Хоча вони просили командирів «роз’єднати» їх, тобто направити в різні частини. Але чомусь до їхнього прохання не дослухалися…
Дива не стало
– Ми намагалися спілкуватися кожен день, – веде далі Ольга, – дуже коротко. Якось чоловік подзвонив з Донеччини: «Ти чуєш в моєму телефоні вибухи, постріли?». Тоді там було дуже гаряче, це був передній рубіж оборони. А 19 травня сталося найстрашніше – в один день, в один час перестали битися серця і Олега, і Діми. Ми тиждень чекали, поки їх із зони бойових дій доправлять у Дніпро. Між іншим, коли тіло Дмитра везли з місця загибелі, чомусь його назвали Андрієм. У нас зажевріла надія, що це не Діма, а якийсь інший боєць. Але дива не сталося.
Після нетривалої паузи жінка продовжила:
– Я доторкнулася до його тіла вже в морзі Рівного. Ступні не було, маленька дірочка на обличчі. Думаю, це був «почерк» ворожого снайпера. Найбільше вразив його вираз обличчя: мужній, з оскалом. Таким він запам’ятався побратимам, коли стріляв в орків.
Ольга зізнається, що досі не може повірити, що її суджений уже там, на небесах. Адже в житті він був фартовим, йому все вдавалося. На жаль, війна забирає найкращих.
– Сьогодні за Олега і Діму «насипає вогню» ворогам мій племінник, який нині перебуває на фронті, – каже співрозмовниця. – Нехай хлопця оберігає його дядько, який став янголом на небі.
Василь ЗАКРЕВСЬКИЙ
Матеріал підготовлено за підтримки ГО «Інститут масової інформації» в рамках проєкту міжнародної організації Internews Network.
Читайте також: Дошку пам’яті загиблим Героям Олегу та Дмитру відкрили в Рівному
- Мешканці села на Рівненщині зібрали продукти для села на Херсонщині
Мешканці села Курозвани, що в Гощанській громаді, знову продемонстрували свою згуртованість, людяність та бажання допомогти тим, хто цього найбільше потребує, і зібрали черговий гуманітарний вантаж для постраждалих від війни. Цього разу вони долучилися до збору овочів, консервації та інших продуктів…