Олександр Ренкас, один з ангелів-охоронців з «нетканки». Він, Іван Довбенко та Микола Поліщук ще зовсім недавно переступали через поріг прохідної «нетканки», віталися, тиснули один одному руки, бувало, жартували.
Олександр РЕНКАС народився у селі Полиці колишнього Володимирецького, а нині Вараського району. Навчався в місцевій, а потім у рівненській школі. Здобув освіту будівельника. Пропрацював на фабриці нетканих матеріалів оператором термоскріплювального обладнання останніх 16 років свого життя, аж доки у квітні 2023 року не отримав повістку…
Коли його проводжали, плакали всі – і жінки, і чоловіки
– Я знала Сашка дуже добре, – розповідає Галина Терновець. – І по роботі, й поза роботою. Кілька разів з ним їздили на екскурсії – в Софіївку, Прикарпаття. У нього насправді було непросте життя. З раннього віку жив окремо від батьків, був одружений, але і сімейне життя склалося зовсім не так, як хотілося. Знімав разом з якимось хлопцями квартиру… Він був доволі дивною людиною, здавалося, жив у своєму окремому світі. Можливо, незрозумілим для багатьох. Але наскільки ж він був чуйним, добрим і абсолютно безкорисливим! Коли принесли повістку, він без вагань пішов до ТЦК. Просто пішов. Мабуть, тому що був не з тих, хто вмів хитрувати чи викручуватися, не «ухилянт». Він так і казав: «Призвуть – ховатися не буду, значить я там більше потрібен». Ми переписувалися з ним, поки був на навчаннях. Жалівся, що дуже холодно, а видали літню форму. Це був тільки квітень, пам’ятаєте, напевно, яким був дощовий і холодний цей місяць торік. В останній день перед від’їздом на Донеччину написала йому: «Бережи себе…». Не вберіг…
Після того, як зізналася Галина Терновець, вона часто думала про наших мобілізованих. Їй здається, що жоден з них не був схожий на військового. Але така доля наших чоловіків – захищати свою країну, свою родину, свою домівку».
– Сашко дуже цінував порядок, був надзвичайно пунктуальним і відповідальним, – каже Олександр Бондарчук. – Він завжди приходив на роботу першим з усіх працівників нашої ділянки. І завжди йшов останнім. У нього робоче місце постійно було зразковим. Якщо хтось ненароком перекладав речі, він мовчки знову покладе все на місце. І так само відповідально ставився до роботи, був справжнім, як кажуть, «трудоголіком». Начальство завжди ставило його нам у приклад. І попри те, що Сашко був такий дивакуватий, трохи запальний, він мав прекрасну й рідкісну нині рису – завжди був безвідмовним, готовим прийти на допомогу. Часто заради інших навіть свої особисті справи відкладав на потім.
В Олександра Ренкаса справді, як твердять знайомі, було непросте сімейне життя – жив він сам. З донькою, що мешкала в Польщі, спілкувався рідко. Натомість він подобався багатьом жінкам на фабриці. Декотрі навіть жартували, мовляв: «Сашко – мій жених». Коли Олександра призвали до ЗСУ, він зв’язався з донькою, поспілкувалися…
– Я гадаю, – додає Олександр Бондарчук, – що після цього він був морально готовий до всього… Коли прийшла звістка, що Олександр загинув, перше, що спало мені на думку: «Як же тепер без нього? Як жити і працювати?» Тяжко змиритися з його втратою досі. Це був мій наставник, натхненник, Друг.
Загинув 49-річний солдат Олександр Ренкас у День Державного Прапора, 23 серпня 2023 року, під час виконання бойового завдання біля населеного пункту Білогорівка на Донеччині.
– Коли ми на майдані Незалежності проводжали Сашка під «Пливе Кача», – згадує Галина Терновець, – плакали всі – і чоловіки, і жінки. Одна жінка з його дільниці сказала: «Це мій жених». Так, на роботі, як і в дитинстві, в нас бувають «женихи» і «наречені», але дуже шкода, що впродовж дорослого життя ми їх втрачаємо…»
… Іван Довбенко, який вже тоді також служив, волею долі потрапив на поховання Олександра Ренкаса.
«Підбив БМП, – розповідав він тоді. – Дали чотири дні відпустки, потрапив на похорон товариша. Ніхто не знає, що з нами буде завтра, тому що там – «не цукор».
На жаль, за кілька місяців трагічна доля товариша спіткала і його самого…
Фабричний меморіал пам’яті
На прохідній Рівненської фабрики нетканих матеріалів нещодавно створили меморіальну інсталяцію на честь працівників підприємства, які віддали своє життя, боронячи рідну землю.
Ми створили в себе на підприємстві куточок пам’яті про загиблих Героїв не тому, що намагаємося десь копіювати міську громаду, яка створила подібний, на жаль, набагато ширший, меморіал. Ми зробили це для того, щоб наші працівники завжди пам’ятали про тих, хто вірою і правдою пропрацював п’ятнадцять, двадцять, тридцять років на «нетканці», – каже заступник голови наглядової ради ПрАТ «Рівненська фабрика нетканих матеріалів» Богдан Гапяк. – Більше того, ці люди заслуговують на пам’ять і вдячність, бо загинули як Герої, віддали життя за нас з вами, полягли, захищаючи наше майбутнє. І не тільки майбутнє, а й теперішнє. Саме завдяки їм ми маємо можливість ходити на роботу, забезпечувати свої родини, займатися повсякденними справами.
Гадаю, зайвим попросити кожного, хто у Провідну неділю за православною традицією відвідуватимуть могилки рідних і знайомих, не оминути місця вічного спочинку наших Героїв. Помолитися за них, подякувати їм за те, що маємо можливість жити. Вклонитися їм, щоб вони на Небесах бачили і знали, що віддали свої життя недарма, що їх пам’ятають і шанують.
Олександр СУБОТ
Матеріал підготовлено за підтримки ГО «Інститут масової інформації» в рамках проєкту міжнародної організації Internews Network.
Читайте також: Герой з Рівного повернувся з-за кордону і відразу записався у добровольці