8 березня у світі відзначають Міжнародний день боротьби за права жінок і міжнародний мир. Першочерговою суттю цього дня є привернення уваги до важливих проблем – дискримінації, сексизму, насильства щодо жінок, репродуктивних прав тощо.
Однак у роки радянського союзу день, що покликаний нагадувати про боротьбу жінок за свої права, про досягнення жінок у культурних, політичних, соціально-економічних сферах, перетворився у свято жіночої краси й тюльпанів.
Сторінки історії
Дню боротьби за права жінок передували рухи суфражисток, активісток і робітниць, які наприкінці ХІХ століття – на початку ХХ виборювали свої права у всьому світі. 8 березня 1857 року в Нью-Йорку робітниці-текстильниці вийшли на страйк із вимогами рівної з чоловіками оплати праці, покращення умов праці та 10-годинного робочого дня. Через 51 рік, 8 березня 1908 року, тисячі жінок у Нью-Йорку вимагали виборчого права, протестували проти важких умов праці та праці дітей. Щорічні протести сприяли тому, що 1909 року в США встановлюють жіночий день (28 лютого 1909 року), покликаний щороку акцентувати увагу на правах жінок проводити марші та різні просвітницькі акції.
Марш жінок у Нью-Йорку, 1909 рік
Потім цю ініціативу підхопив загальносвітовий жіночий рух, а 1910 року в Копенгагені пролунала пропозиція встановити Міжнародний день боротьби за права жінок. Перший Міжнародний жіночий день було проведено 19 березня 1911 року з вимогами для жінок права голосу і займати державні посади, права на працю та припинення дискримінації на роботі. Його відзначали Німецька імперія, Австро-Угорщина, Швейцарія, Данія.
8 березня 1917 року (за григоріанським календарем) у столиці російської імперії відбувається величезний протестний мітинг, у якому взяли участь жінки з різних куточків імперії, зокрема українки. Вони вимагали виборчих прав і рівноправ’я. А петроградські більшовики скористалися відзначенням Міжнародного жіночого дня для організації мітингів і зібрань проти війни, дорожнечі та важкого становища робітниць. Через чотири дні після цього мітингу імператор Микола ІІ зрікся престолу, і тимчасовий уряд надав жінкам право голосу.
1921 року комуністична влада визнала 8 березня Міжнародним жіночим днем, таким чином підкресливши роль жінок у революції. Жінкам було надано доступ до освіти, можливість працювати та мати дохід.
Марш за права жінок у Києві, 2020 рік
Однак після Голодомору та масових репресій, коли в срср виникли демографічні проблеми, акцент змінився: наголошення на важливості материнства, ускладнення права на розлучення, заборона абортів. З 1966 року 8 березня стало святковим неробочим днем у срср. Вважають, що саме це рішення, яке сприяло перенесенню відзначення Міжнародного жіночого дня з публічного простору в коло сім’ї, призвело до того, що 8 березня перетворилося на свято весни, краси, шампанського та квітів.
У 1977 році Генасамблея ООН проголосила 8 березня днем відзначення досягнень жінок у всіх сферах життя і протесту проти нерівноправʼя.
Різні погляди
Докторка політичних наук, директорка ГО «Гендерний центр Волинської області» Оксана Ярош каже: «У радянському союзі проголосили, що жінки вже рівні і мають усі права – це велика брехня. Про права людини в тоталітарній державі не може йти мова. Міжнародний день жінок у союзі перетворився на день весни і краси, що не є сутністю цього дня. Ніякі права і свободи не даруються просто так. Вони виборюються. Право жінок на освіту, право голосувати і бути обраними, право на працю треба було вибороти. 8 березня – це про права жінок».
Вона звертає увагу, що цей день – для того, щоб голосно заявляти про права, можливості та дискримінацію жінок: «Із кінця 2000-х років в Україні майже щороку 8 березня проходять Марші жінок. Щоразу обирають актуальну тему. Поступово вони стають масовими. У Луцьку теж був. Було важливо привернути увагу до теми насильства. І ця проблема досі гостра, як і багато інших. Якщо проблему не озвучувати, вона не вирішиться. Після перемоги України варто продовжити традицію публічних акцій на захист прав жінок».
140 років жіночого руху
У 2024 році український жіночий рух відзначатиме 140-річчя. Очільниця ГО «Центр гендерної культури».
Тетяна Ісаєва каже: «Наша глобальна мета дуже амбітна і ми розуміємо, що досягти її повністю не вдасться, бо зараз війна. Але хотілось би призвести до системних змін у суспільстві. Щоб ми не говорили про лише жіночу історію, а щоб історія порівну складалася з жіночих і чоловічих імен, щоб пам’ятників було порівно – чоловічих і жіночих. Щоб рішення приймалися не тільки чоловіками, а й жінками.»
За словами Тетяни Ісаєвої, український жіночий рух зараз активний і спонукає до важливих змін у країні. «Ще десь п’ять років тому я говорила, що українського жіночого руху немає, є лише окремі жінки, яким болить ця тема та які хочуть щось змінити, – каже Тетяна Ісаєва. – Сьогодні я кажу, що рух у нас є і він достатньо активний та впливовий. Може, є нестача ресурсів, може, це зараз не в пріоритеті, бо на першому місці допомога військовим та переселенцям. Але мені б хотілося, щоб боротьба за права жінок завжди була на часі».
Як розповідає очільниця «Центру гендерної культури», останнім часом відбувся значний поступ у боротьбі за права жінок. Зокрема, Україна ратифікувала Стамбульську конвенцію – міжнародний документ, який запобігає насильству проти жінок. Також скасували наказ міністерства охорони здоров’я України, за яким жінкам забороняли працювати у більш як 45 професіях, які вважалися «шкідливими». Зокрема, через цей наказ українських бійчинь часто записували як кухарок у ЗСУ, хоч вони насправді воювали на рівні з чоловіками. А ще – прийняли зміни до Закону України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків», який українські феміністки лобіювали протягом восьми років.
Результати опитування
У соціальних мережах 1 березня ми провели опитування щодо того, чи знають наші підписники про те, що 8 березня – Міжнародний день боротьби за права жінок. Приємно констатувати, що 76% опитаних це знають і лише 6% вперше чують, асоціюючи 8 березня зі святом весни та краси.
Читайте також: Майстриня з Донеччини виготовляє в Рівному іграшки Перемоги
- Унікальна автобусна зупинка з’явилася у Мичеві на Рівненщині
У селі Мичів, що входить до Малятинського старостинського округу, талановита мешканка Іванна Біль власноруч розфарбувала автобусну зупинку в яскравому українському стилі. Вона перетворила звичайний об’єкт інфраструктури на справжній символ гордості, натхнення та любові до рідної землі.