Перша порцелянова чайна пара дісталася в подарунок Вербській громаді на Рівненщині. Так подружжя підприємців з Донбасу віддячило за теплий прийом і підтримку.
Сувенірною порцеляною молоде подружжя Латиш з Дружківки Донецької області почало займатися ще до великої війни. Спершу виготовляли чашки і тарілки у вигляді футбольного м’яча. А згодом розширили асортимент продукції, яка однаково зводилися до спортивної тематики. Набуті уміння стали в пригоді, коли після повномасштабного вторгнення переїхали на Рівненщину. Залишившись без роботи, вирішили відновити свій бізнес, скориставшись державною програмою «єРобота.Власна справа». Спробували, і все вдалося.
– До війни я працювала на підприємстві «Веско», яке займалося видобутком глини, – розповідає, не виказуючи ніяких емоцій, Вікторія Латиш. – А чоловік – на заводі «Енергомашспецсталь» у місті Краматорську. Близько чотирьох років займалися виробництвом сувенірної порцеляни на спортивну тематику. Спочатку виготовили чашку і тарілку у вигляді футбольного м’яча. А потім розширили асортимент до пляшки, стопки, келиха, таці у формі футбольного поля. Все це розроблялось поступово. Моєю сферою відповідальності (Вікторія за фахом менеджер-економіст зовнішньоекономічної діяльності, – авт.) були економічні питання, а чоловіка – технологічні. Було по-всякому. Траплялися й складні моменти, але справа рухалася вперед, вимальовувалися певні перспективи.
Плани розвалилися після 24 лютого
Усі плани розвалилися після злощасного 24 лютого… Через наближення фронту мер Дружківки закликав мешканців виїхати у безпечніші регіони. Вікторія з чоловіком, дізнавшись про жахіття, що тоді відбувалися в Ірпені, Бучі та інших містах, також вирішили евакуюватися. Вирушили на Рівненщину.
– Чесно кажучи, страшно було, – зізнається співрозмовниця. – Тому поїхали в село Верба до моєї подруги, яка тут оселилася, вийшовши заміж за місцевого хлопця. Цікаво, що познайомилися вони у Києві. Отож виходить, що столиця зблизила схід і захід, – посміхнувшись, зауважує жінка. – Коли виїжджали, нам обіцяли, що евакуація ненадовго – на два-три тижні. А вийшло, що вже другий рік. Наразі тут краще, і це зрозуміло.
На Рівненщині подружжя подало заявку на відкриття власної справи
Сидіти без діла молоде і сповнене енергії подружжя довго не могло. А знайти роботу в селі виявилося непросто. На щастя у травні минулого року натрапили на інформацію про державну програму надання грантів та мікрогрантів на відкриття чи розвиток власної справи. Ні хвилини не вагаючись, відразу вхопилися за цей шанс і подали заявку.
– Спочатку – на переробне виробництво, – продовжує Вікторія, – але там нам не підійшли умови. Одна з них передбачала наявність заощаджень. Коли писали бізнес-план, про таку умову не знали. Довідалися про неї, коли прийшли до банку вже з погодженим грантом. Тому довелося відмовитися від цього варіанту і спробувати подати на мікрогрант. Ідея бізнесу – створення декорування. Тобто з самого початку у нас була дільниця виробництва, потім дільниця декорування і на виході – готова продукція. Його погодили, і нам надали грант.
Допомога прийшла від голови громади
Отримавши кошти на придбання печі для випалу скла та кераміки, сушильної шафи для скла та порцеляни, повітряного компресора та іншого обладнання, подружжя з Дружківки першим ділом почало шукати приміщення під виробництво. Звернулися до голови Вербської сільської громади Каміли Котвінської.
– Каміла Вікторівна нам дуже допомогла і з приміщенням, і зі збутом, – ділиться, випромінюючи вдячність, жінка. Саме Вербська громада стала нашим першим клієнтом. Вірніше спершу це був наш подарунок їй – чайник і чашки з логотипом Вербської громади. А вже пізніше отримали від сільради замовлення.
Крім того Каміла Вікторівна познайомила нас із керівництвом етнопарку «Ладомирія», що в Радивилові. Вона ж скерувала до історико-культурного заповідника Дубенський замок та інших потенційних замовників нашої продукції.
До роботи з сувенірною порцеляною залучили художників Вербської художньої школи. Коли, скажімо, готували сувенірну продукцію для «Ладомирії», вони малювали логотип етнопарку. Згодом подружжя Латиш зверталося до художників Дубенської школи мистецтв. Один із тамтешніх митців розмалював різними фарбами та переходами дракона.
– Такий виріб (підприємниця знайомить мене із суттю технологічного процесу) обробляється при високій температурі, тому фарби на ньому закріплюються назавжди. Їх можна використовувати та мити різними засобами. У посудомийній машині також.
Не все так просто і гарно
Розповідаючи про свою підприємницьку діяльність, Вікторія Латиш не приховує труднощів, які доводиться долати. Об’їздивши, скажімо, влітку мало не всю Рівненську, Львівську та Волинську області, де відвідали безліч різних закладів (у тому числі й громадського харчування), зіткнулися з тим, що не завжди розуміють, що вона пропонує. Тому підприємці тепер скрізь і всюди презентують свою продукцію, яку випускають під торговою маркою CeramTes, із готовими зразками декорованою порцеляною, керамікою і склокерамікою. Це і фігурки, і посуд.
– Не все так легко вийшло, як здавалося, – зітхаючи, веде далі Вікторія. – Адже наша продукція – не першої необхідності. Людям насамперед треба щось їсти, а вже потім думати про сувеніри та декор. Також дається взнаки те, що у нас – сезонна торгівля. На теперішній час ми трошки, якщо можна так сказати, простоюємо. Умови ж гранту такі, що ми не можемо простоювати в залежності від сезону. Ми маємо постійно сплачувати податки. І за своїх працівників у тому числі. Буває, що вони платяться з власних заощаджень, Але ми не здаємося. Потихеньку працюємо, розширюємо асортимент, виходимо на ринок, знайомимо споживачів з нашою продукцією. Віримо і сподіваємося, що у нас все вийде. Головне – щоб закінчилась війна. Тоді все буде легше.
Василь ГЕРУС
Є шанс, яким не варто ігнорувати
Аби зменшити безробіття, розвивати малий та середній бізнес і, як наслідок, підтримувати економіку, держава продовжує навіть у період воєнного часу допомагати підприємцям. Однією з дієвих ініціатив уряду є державна грантова програма «Власна справа».
– Рівненщина тривалий час перебуває у числі лідерів серед регіонів України за результатами реалізації програми «єРобота.Власна справа», – розповідає в. о. директора Рівненського обласного центру зайнятості Надія ПЛЮТИНСЬКА. – Так, скажімо, за підсумками 19-ї хвилі наша область, яка отримала ще 36 позитивних рішень на суму 8,7 млн грн, посідає друге місце. Загалом же від старту цієї програми, а це з липня 2022 року, на Рівненщині профінансовано 762 отримувача мікрогрантів, в тому числі 27 внутрішньо переміщених осіб, та створено 856 нових робочих місць.
Найбільша кількість позитивних рішень щодо надання мікрогрантів за програмою «Власна справа», зі слів Надії Плютинської, в роздрібній торгівлі, ремонті автотранспортних засобів та мотоциклів, переробній промисловості, тимчасовому розміщенні й організації харчування, будівництві та освіті.
– За програмою «Власна справа», – веде далі в. о. директора Рівненського обласного центру зайнятості, – можна було отримати мікрогрант на старт або розвиток бізнесу від 50 до 250 тисяч гривень. Обов’язковою умовою є створення 1-2 робочих місць залежно від суми мікрогранту. Отримати мікрогрант могли як діючі підприємці, так і люди, котрі не мають досвіду підприємницької діяльності.
Консультацію щодо мікрогрантів на створення або розвиток власного бізнесу можна отримати на Telegram-каналі підтримки, або на «гарячій» лінії Рівненського ОЦЗ +38096-539-53-59.
Ця публікація підготовлена за фінансової підтримки Європейського Союзу. Її зміст є виключною відповідальністю газети «Сім днів» і не обов’язково відображає погляди Європейського Союзу
Читайте також: Проєкт «єРобота» допоміг стоматологині з Рівненщини здійснити мрію
- «Щедрик» від ССО: мистецтво, що стало зброєю (ВІДЕО)
«Щедрик» – це не просто частина української культури, яка пережила важкі часи й спроби знищити її. Це справжній всесвітній символ Різдва, який несе радість, надію та святковий дух.