8 серпня, виповниться 20 років від дня відходу в кращі світи корифея української словесності, лауреата Державної премії в галузі науки і техніки, автора 50-ти книг, першого голови «Просвіти» на Рівненщині, безстрашного патріота Бориса Ільковича Степанишина.
А 3 квітня наступного року відзначатимемо 100-річчя від дня народження славного сина України, іменем якого названо (рішенням Рівненської міської ради від 2005 року) одну з вулиць міста.
Цей мудрий українець неодноразово був оббріханий радянською владою. Сумно і боляче, що деякі сучасні «будівничі України» забули про сором і Бога, знову вилили корито бруду на знаного Педагога, просять засудити (невідомо ким) за нібито розкол рівненської «Просвіти» (аж через 20 років!). Може, не стануть оббріхувачі суддями, бо в декого – рильце в пушку. Вони підуть в небуття, а Борис Ількович увійшов в історію України як талановитий методист, справжній педагог, Просвітянин.
Знала цю Людину, Вченого майже 30 років, працювала з ним, часто була гостею у його родині. До моїх спогадів (які я розпочинаю) хай приєднаються десятки славних українців, які знали Бориса Ільковича як надзвичайно порядну людину, працелюба, ненависника тоталітарної системи.
Борис Степанишин мав тоді звання доцента
З цим проукраїнським діячем я познайомилася в середині 70-років минулого століття. Молодий, стрункий, він привів у мій 9-й клас студентів-практикантів з Рівненського педінституту, майбутніх учителів-філологів. Борис Степанишин мав тоді звання доцента. Уже в перший показовий урок за твором Тараса Шевченка «Мені однаково» учений підкорив усіх логічним мисленням, вишуканістю мови, непідкупною любов’ю до нашого Генія.
Пізніше завдяки Борису Ільковичу я стала членкинею «Просвіти», учасницею просвітянського хору. З ним сиділа у президії у Рівненському драмтеатрі під час відзначення першої річниці Ухвали про державний суверенітет України у 1991 році. Його виступ у храмі мистецтва – це був державницький розум про етапи духовного відродження нашої держави. Під його мудрим керівництвом перевіряла виконання Закону «Про мови», проводила уроки української мови у військовій частині, виступала з лекціями у Народному університеті «Просвіта», готувала рецензії на твір Купчинського «Зимовий похід» і його підручник з української літератури для учнів 9-го класу. Збирала кошти на спорудження пам’ятника Тарасу Шевченку, а також – підписи серед учителів на захист доброго імені уже на той час професора.
Гордою є з того, що пригостила у своїй скромній світлиці двох велетів духу – Бориса Степанишина і Павла Мовчана. Незабутній майстер слова записав мене до керівництва «Просвіти», згадав у своїй книзі «Дума про школу» як учителя-патріота. Як делегат VI з’їзду ВУТ «Просвіта», відгукнулася на прохання вже почесного голови «Просвіти» стати відповідальним секретарем цієї організації. У газеті «Волинь» вела сторінку «Вісті з «Просвіти». На її шпальтах вітала з днем народження, а також оформила сторінку «Пам’яті Бориса Степанишина».
Не забував майже щоденно приносити букетик квітів своїй дружині
Мене не раз дивувала його всюдисущність. То він виступає на мітингах, відвідує прем’єри вистав у драмтеатрі, пише рецензії, дає настанови вчителям під час методичних засідань. То друкує роздуми, статті, дослідження у галузі філології і друкує у журналах «Дивослово», «Українська мова і література в школі». Всіх, хто його оточував, дивувала непідкупність і щирість Бориса Ільковича, відданість своїй справі. При цьому він не забував майже щоденно приносити букетик квітів своїй вірній дружині Веліні. Днями вона відійшла у засвіти, встигнувши оформити п’ять папок із просвітянського спадку нашого вченого і передати на збереження у Рівненський обласний державний архів. Глибоко шануючи Бориса Степанишина, невтомно доглядаю могилу Великого Педагога.
Тетяна ПІЯР, почесна просвітянка
Читайте також: Російські генерали перетворили війну на власний піар, а нагороди роздають своїм родичам
- Несподівана користь від кропу на городі
Звичайний кріп, який росте практично на кожній ділянці, оздоровлює землю. Як помітили спеціалісти, кріп створює максимально сприятливе середовище для розвитку тих бактерій, які переробляють залишки рослин на корисний азот.
