Від нас пішли Борис Тинка, Назар Корнійчук, Анатолій Харчук, Віктор Лашта, Юрій Майстренко, Олександр Максименко і Богдан Швая.
Сарненщина провела в останню дорогу воїна Бориса Тинку.
Борис Тинка – мешканець села Людинь Висоцької громади, мужній воїн, який до кінця свого життя, до останнього подиху захищав нашу державу та кожного з нас.
Загинув 41-річний Герой 13 квітня під час виконання бойового завдання в районі Новомихайлівки Донецької області.
У Костопільській громаді прощалися із Назаром Корнійчуком. Захиснику було всього 24 роки.
Назар Корнійчук загинув 17 квітня внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, коли повертався з побратимами у зону бойових дій.
Народився Назар 7 квітня 1999 року в місті Костопіль. Навчався в Рівненському державному аграрному коледжі та закінчив юридичний факультет в місті Київ. Після навчання проходив військову службу. Був спеціалістом радіоелектронної розвідки Збройних Сил України. У перший день повномасштабного вторгнення росії в Україну Назара Корнійчука мобілізували на військову службу. Він був старшим солдатом, оператором-кулеметником взводу військової частини.
У Героя залишилася дружина.
Поховали Назара Корнійчука в місті Костопіль на «Новому» кладовищі поруч з іншими Воїнами Небесного легіону.
У Березнівській громаді оголошено Днем жалоби за загиблими Захисниками України. В селі Зірне проводжали двох воїнів, які загинули 14 квітня на Донеччині в районі населеного пункту Мирне під час ракетного обстрілу – 50-річного Анатолія Харчука та 49-річного Віктора Лашту.
Анатолій Харчук – рядовий, водій автомобільного відділення взводу матеріального забезпечення військової частини, був призваний на військову службу 1 лютого 2023 року. До війни працював водієм у відділі освіти, молоді та спорту Березнівської міської ради.
У мирному житті Анатолій разом із дружиною виховали двох доньок.
Поховали Анатолія Харчука на місцевому сільському кладовищі зі всіма військовими почестями. Біля могили відважного воїна пролунали залпи військового салюту на честь земляка.
Віктор Лашта – молодший сержант, механік відділення технічного обслуговування автомобільної техніки взводу технічного забезпечення військової частини, був призваний на військову службу 2 березня 2022 року. До повномасштабної агресії займався автомобільними перевезеннями вантажів.
Прощання з Віктором та заупокійний молебень розпочався у будинку в селі Зірне, в якому проживав Захисник. Потому, військовий автокортеж з тілом загиблого Героя проліг із села Зірне через місто Березне та села Березнівської, Соснівської громад у рідне село воїна – Маринин. Там у Свято Преображенському храмі було завершено чин похорону.
У Рівному попрощалися та провели останньою життєвою дорогою Героїв-Захисників України Юрія Майстренка та Олександра Максименка.
14 квітня на Донеччині ворожий ракетний обстріл обірвав життя двох наших земляків, справжніх Захисників, кадрових військових, які в перший же день повномасштабного вторгнення забули, що вже звільнені в запас, і з новим запалом, силою, енергією та мудрістю стали у стрій, щоб захистити нашу країну. Це підполковник, заступник командира частини Юрій Майстренко та майстер-сержант Олександр Максименко.
Юрій народився на Хмельниччині у місті Ізяслав у сім’ї військовослужбовця. Після школи здобув фах токаря, а за тим – пішов на строкову службу в армію. Вже після неї вступив у Кам’янець-Подільське вище військове командне училище. В 1987 році, після завершення навчання, Юрія направили на службу у Сибір та Красноярський край. Повернутися додому в Україну вдалося лише у 1992 році. Спершу служив на Сарненщині, Юрій став заступником військового комісара Сарненського РВК. А в 1996 році його призначили військовим комісаром у Корець. Йому тоді було трохи за 30. Іще через п’ять років він став військовим комісаром Гощанського ОРВК. Він завжди дбав про своїх підлеглих, не проявляв жодної зверхності чи пихи – всі для нього були рівні. У 2004 році підполковник Юрій Майстренко звільнився в запас із лав Збройних Сил України. Відтоді почав шукати заняття для душі, таким стали пасажирські перевезення. Майже 17 років він провів за кермом.
Юрій разом із дружиною виростили двох синів.
26 лютого він став частиною Збройних Сил України. А разом із ним і двоє синів. Усі вони служили в 14 окремому стрілецькому батальйоні. Вони разом були на Сумщині, у Бахмуті, на Київщині, після невеликої відпустки знову: Бахмут, Краматорськ, Слов’янськ.
14 квітня під час ракетного обстрілу зі сторони противника поблизу села Мирне Донецької області 60-річний підполковник, заступник командира частини Юрій Майстренко героїчно загинув.
Олександр Максименко народився у Житомирі. Закінчив Київське вище інженерне радіотехнічне училище протиповітряної оборони імені Маршала авіації О.І.Покришкіна. За тим, вірою та правдою відстоював цілісність України, учасник бойових дій – захищав незалежність у 2014 році в зоні проведення антитерористичної операції.
Професійний військовий віддав 28 років військовій службі, у 2019 році вийшов на пенсію.
Коли розпочалося повномасштабне вторгнення росії в Україну, Олександр не став чекати виклику. Забрав із Києва сина-студента, відвіз дітей до мами у Житомир, адже дружина весь час була на службі. А тоді – вирушив добровольцем захищати свою країну, якій присягав на вірність. Пішов не у свою частину, а в новостворену – 14 окремий стрілецький батальйон.
47-річний майстер-сержант Олександр Максименко, виявивши героїчну стійкість і мужність, під час ракетного обстрілу зі сторони противника героїчно загинув 14 квітня 2023 року в районі села Мирне на Донеччині.
Похоронили Героїв на території кладовища “Нове”
У Здовбицькій громаді гідно, з державною символікою, живим коридором провели в останню путь жителя села Гільча Перша, військовослужбовця Богдана Шваю, 22 січня 1995 року народження.
Богдан народився в селі Гільча Перша. Закінчивши 11 класів Гільчанської школи, лишився працювати в рідному селі, виконував різні роботи, а особливо любив займатися будівництвом.
Війна застала Богдана в рідному селі.
24 серпня 2022 року, отримавши повістку з військкомату, був призваний до лав Збройних Сил України, проходив навчання в місті Яворів. Пізніше в складі військової частини був направлений у Дніпро.
Авдіївка, Бахмут – це міста, де Герой воював у складі 35-ї окремої бригади морської піхоти, захищаючи суверенітет та цілісність нашої держави.
Не зважаючи на війну, зустрів своє кохання, дівчину з Кривого Рогу. Мріяли одружитися. Та не судилося.
12 квітня 2023 року, під час виконання бойового завдання в населеному пункті Новобахмутівка Покровського району Донецької області, внаслідок артилерійського обстрілу, мужньо виконуючи свій військовий обов’язок, у бою за Україну, відданий військовій присязі солдат Богдан Швая загинув, отримавши поранення, несумісні з життям.
Воїну назавжди залишиться 28.
Церемонія поховання Героя відбулася на кладовищі села Гільча Друга.
Вічна світла пам’ять, слава, честь і шана військовослужбовцям Збройних Сил України.
Читайте також: Три перших та два других місця