Ця історія могла би початися з буденної прогулянки на роботу, якби не один несподіваний момент, що змусив Ірину Рачковську-Баковецьку, директорку Рівненського обласного центру народної творчості, поглянути на себе збоку.
Минулого року, уранці на вулиці Чорновола, її зупинила незнайомка зі щирим подивом на обличчі: вона вперше бачила Ірину без хустки чи старовинного головного убору. Виявилося, що жінка стежить за її сторінкою у соцмережах, бувала на заходах і вже сприймала її як частину традиції – живий образ, який ніколи не знімає намітку.
«Тому сьогодні не буду виставляти себе в хустині, – усміхається Ірина. – Бо на аватарці в ній уже цілий рік».
Замість хустки вона обирає інше фото – «фольгову» ікону Богородиці зі Спасителем із власного домашнього музею. Ікони тут не просто експонати: вони мають долі, повертаються до власників після довгих років мандрів і зберігають пам’ять про людей, які рятували їх так само, як рятували й себе.
У православній традиції Богородицю зображають із покритою головою. Її омофор нагадує українську намітку – довгий, оздоблений орнаментами відріз полотна. У ньому – оберіг, жіноча гідність, тиша стійкості. Так само наші хустки й ікони пережили радянські заборони, переслідування віруючих і цілі епохи страху.
Фольгові ікони часто виготовляли таємно. Їх ховали в скринях, везли з собою у заслання, передавали через покоління. Так збереглася й ікона з історії, яку розповідає Тамара Василівна Онищук із Соснового. Її бабуся, Бондар Олена Миколаївна, сирота, засуджена НКВД на 25 років за «неправильну відповідь», ховалася в холодній річці, дихала через соломинку, але все одно була схоплена й відправлена на Колиму.
Ікона була серед небагатьох речей, що вона взяла з собою. Тамара згадує:
«Баба казала: усе, що лишилося від родини і її села – це ця ікона. Вона висіла у неї в хаті, і я завжди звертала на неї увагу. Потім ікона потрапила до мене. Я колись віддала її одній людині, щоб берегла. Вона пролежала в пакеті шість років… і знову повернулася до мене. Наче сама дорогу знайшла».
Історія зберігається у фонді експедиційних досліджень Соснівської громади. Але вона живе й далі – у цих фольгових іконах, у традиціях, у хустках, які для українців ніколи не були дрібницею. Це речі, що пережили все, бо несуть у собі головне – нашу пам’ять.
«Дай Боже, щоб наші хустки та ікони ніколи не тьмяніли», – каже Ірина Рачковська-Баковецька.
Світлана ПІКУЛА
Фото Оля Герасимчук
Журналістка та медіаменеджерка з багаторічним досвідом роботи у регіональних медіа. Працює з темами соціальної політики, життя громад, комунальних рішень та створює матеріали про сучасні історії Захисників України. З 2023 року — директорка редакції газети «Сім днів» і головна редакторка сайту 7dniv.rv.ua.
У різні роки працювала редакторкою сайту, головним бухгалтером, заступницею головного редактора та управлінською ланкою видань «Сім днів» і «Літопис Заходу». Має досвід реалізації медійних та суспільно важливих проєктів у співпраці з українськими та міжнародними партнерами.