Наприкінці червня у Черкасах відбулися Всеукраїнські ветеранські змагання «Ігри Нескорених. Черкаси». Це вперше такі змагання організували поза столицею.
Протягом дня на двох локаціях ветерани змагалися у 9 дисциплінах: легка атлетика, пауерліфтинг, веслування на тренажерах, велоспорт тощо.
У змаганнях взяв участь 131 ветеран та військовослужбовець. Серед учасників були і представники Рівненщини. Один із них – Іван Лепеха – ветеран Збройних сил України. Цієї осені він буде представляти Україну на схожих міжнародних змаганнях в Орландо (США) у плаванні та веслуванні.
Іван Лепеха був поранений на Майдані, влітку 2014 року пішов на фронт добровольцем. Воював у складі батальйону «Айдар» до липня 2015-го, коли отримав травму.
Кілька років після поранення чоловік спостерігав за участю хлопців та дівчат у «Іграх Нескорених», аж поки в 2019 році наважився зареєструватися на відбір. Обрав плавання та веслування на тренажері.
Зареєструвавшись, не став про це нікому розповідати. А раптом щось не вийде? Щоправда, зізнався дружині. Коли вже приїхав до Києва, ледь не повернувся додому прямо з вокзалу, не доїхавши навіть до стадіону. Бо знову відчув паніку та страх. У той момент, коли вже був готовий сісти в маршрутку до Рівного, отримав смс від дружини: «Ми в тебе віримо! Ти молодець! Підтримуємо!»
Шляху назад не було.
Іван зізнався: «Відчував страх. Я знав, що там будуть хлопці, які у спорті вже довший час. Вони мають результати, а я – новачок. Проте зізнатися сім’ї в тому, що злякався, було ще страшніше».
Після перших змагань ветеран був незадоволений своїми спортивними результатами, але щиро радів тому, що взагалі зміг це зробити. Переступивши межу страху, пішов далі.
Каже: «Хлопці – титани, але мені було приємно змагатися і бути в їхній компанії. А далі все закрутилося».
На національний відбір на «Warrior Games» Іван взяв із собою дружину і сина.
– Вони вперше побачили змагання наживо. Бо раніше малий знав, що тато займається. Точніше так: син знав, що тато кудись іде, приходить додому з мокрим одягом, утомлений, виснажений і лягає спати. У Києві вони побачили, що це не просто змагання – це набагато більше! Я бачив в очах дружини запал і захват. Коли син сів на тренажери, це просто розтопило моє серце.
Чоловік зізнається, що тепер не пропускає жодних змагань.
– Бо я вже залежний від цього, це моя доза адреналіну. І атмосфера «своїх», коли важлива не перемога, а сам процес. Ось ти. А поряд – побратим. Спорт – це свідомий вибір. Хочу сказати кожному: «Спробуй! Ти від цього не помреш. Тобі може не сподобатися спорт. То починай малювати чи займатися власною справою, майструвати щось своїми руками. Але щоб це зрозуміти, треба обов’язково спробувати!»
Світлана ПІКУЛА