На Березнівщині, де південні села виграють у променях слави, плетучи свої історії в строкатий гобелен туристичних легенд, північ дрімає в тіні забутих літописів. Тут, де Случ, наче древній оповідач, нашіптує казки в заростях очерету, а вікові дуби тримають у своїх гілках відлуння століть, село Богуші стоїть, мов таємна скриня, повна нерозказаних переказів.
Щоб відчинити її, ми звернулися до Олександра Хильчука, місцевого історика, чиї слова, наче іскри від старого багаття, розпалюють перед нами живу картину минувшини – від прадавнього дуба до примар польських укріплень.
Дуб, крізь який можна пройти
– Уявіть собі дерево-арку: крізь стовбур можна пройти, а крона розкривається над річкою. Чи є в дуба Богушів якісь легенди – козацькі, релігійні чи, може, романтичні перекази?
– Легенд про дуб, на жаль, не збереглося. Це дерево віком кілька сотень років, точний час його посадки невідомий. Стовбур дуба частково виїдений хворобою, утворюючи арку, через яку можна пройти. Місцеві жителі використовують його як місце для відпочинку завдяки розлогій кроні та мальовничій локації біля річки, де виходять гарні фотографії. Раніше вважалося, що випалювання середини дуба його руйнує, але тепер зрозуміло, що це допомагає боротися з грибком чи іншими хворобами. Дерево залишається зеленим і міцним завдяки потужній кореневій системі. Дуб відомий серед краєзнавців, але в цій частині району туристичні маршрути менш розвинені порівняно з південними селами, такими як Соснове чи Губків. Наприклад, краєзнавці з Березного дивувалися, дізнавшись про нього, адже дуб не дуже відомий за межами села. Туристи, які здійснюють сплави по річці, зупиняються біля нього раз на кілька років, відзначаючи його виняткові розміри та вік.
Озеро з назвою-загадкою
– Назва «Закабай» звучить дуже поетично. Чи є в неї цікава історія?
– Назва «Закабай» походить від слова «закапелок», що означає глухе, віддалене місце. Озеро утворилося в старому руслі річки Случ, яка за останні 100–150 років змінила своє русло. Західний берег озера укріплено бетонними плитами в кінці 1970-х – на початку 1980-х років, щоб зупинити розмивання берега, де стояли школа та колгоспні будівлі, такі як свинарник і курятник. Для додаткового укріплення висаджували тополі. Закабай з’єднаний струмками з новим руслом річки, що простежується аж до Березного. Річка Случ історично змінювала русло, і це видно, наприклад, біля шлюзу в селі Тинне, де вода відступила на десятки метрів за останні десятиліття.
– А як селяни сприйняли укріплення берегів? Це ж завжди втручання влади у простір громади.
– Укріплення берегів сприйняли позитивно як селяни, так і влада. Це було необхідно для захисту будівель від річкових повеней, тому конфліктів не виникало.
Бастіон Полісся: недобудована оборона
– Польські бункери біля Богушів – що це було? Військова мрія чи страх перед сусідами?
– У кінці 1920-х – на початку 1930-х років Польща, відчуваючи загрозу від Радянського Союзу, будувала фортифікаційну лінію «Бастіон Полісся» вздовж річки Случ, яка слугувала природною перешкодою. Після 1921 року, коли ці землі відійшли до Другої Речі Посполитої, Польща готувалася до можливої війни. Лінія складалася з понад 300 об’єктів, зокрема в Сарненському відтинку – 358, з них 114 на Березнівському напрямку. У селі Богуші планувалося звести вісім укріплень, але завершили лише частину:
Об’єкт №1 – біля каналу до Тинного.
Об’єкт №2 – біля мосту на Князівку.
Об’єкт №3 – на Пупачі, найбільший, біля рукавів річки.
Об’єкт №5 – біля кладовища в Босові, командний пункт.
Інші (№4, 6, 7, 8) залишилися недобудованими або були розібрані. Об’єкти з’єднувалися телефонним зв’язком, мотокур’єрами та вузькоколійною залізницею. Ці укріплення не були використані за призначенням, оскільки Польща опинилася між двома загрозами – СРСР і нацистською Німеччиною. У 1939 році бої в районі Тинного тривали лише чотири дні (17–21 вересня), після чого польські війська відступили.
Солдати й артефакти в лісі
– А що таке польське військове містечко в Богушах? Це більше про бетон чи про людей?
– У лісі біля Богушів було створено польське військове містечко як опорний пункт для обслуговування фортифікаційної лінії. У 1939 році там дислокувалися польські солдати, серед яких були четверо місцевих жителів. Збереглися фотографії воїнів, документи, зокрема молитовник українського солдата польської армії українською мовою, а також свідоцтво про закінчення військової школи жителем села. Після відходу поляків у 1939 році містечко розбирали місцеві жителі через відсутність влади. Збереглися підземні бункери, сходи та окремі артефакти, як-от цеглина з прізвищем власника заводу (Вільчик) і шафа 1939 року з Любліна, виготовлена фабрикою Вольського. У музеї села є залишки кулемета «Максим» та інші предмети з містечка.
Щельниця: польське слово на поліській землі
– У селі ще згадують про Щельницю. Це місце тренувань чи просто топонім, що залишився в пам’яті?
– Щельниця – це польське слово «strzelnica» (стрільбище), де польські солдати тренувалися у стрільбі. Розташована на краю військового містечка, вона мала коридор до насипу, який зараз заріс соснами. Під час екскурсій з металошукачем там знаходили гільзи, що підтверджує її використання для військових тренувань.
«Кукушка»: залізниця, що співала
– Вузькоколійка з такою милою назвою «Кукушка» – яка її роль у долі Богушів?
– Вузькоколійна залізниця, яку в народі називали «Кукушка» через характерний сигнал, з’єднувала польські фортифікаційні об’єкти. Її будували в 1930-х роках, залучаючи місцевих жителів, яким платили 1,5 злотих за день. Залізниця використовувалася для постачання матеріалів і озброєння. Залишки насипів збереглися в районі Тишиці, Богушів і Віткович. У річці знайшли частину рейки, метр якої зберігається в місцевому музеї. Радянська влада в 1960-х роках розібрала залізницю, а об’єкти підірвала через небезпеку.
1943-й: коли брати ставали ворогами
– Партизанські бої на Березнівщині – це тема, що досі болить. Як вона відобразилася в історії Богушів?
– У 1943–1944 роках у Богушах відбувалися бої між загонами УПА, бульбівцями, червоними партизанами та іншими формуваннями, зокрема перевдягненими загонами НКВС. У 1943 році біля сотні осіб загинуло в сутичках. На кладовищі є пам’ятний курган на честь 36 воїнів УПА, розстріляних червоними партизанами біля горища. Один із загиблих, за переказами, похований біля канави. У лісі, в урочищі Дубове Тіло, були землянки УПА, але сліди не збереглися. Через село проходили загони Медведєва та Сабурова. Один бій, за переказами, спровокували місцеві, напавши на обоз червоних партизанів, що призвело до сутички з УПА. Інформація про ці події чутлива, оскільки нащадки учасників різних сторін живуть у селі.
Ферма, яку з’їла епоха
– Чому в селі не збереглася ферма, як у сусідів?
– Занепад ферми пов’язаний із розпадом Радянського Союзу. Колгосп «Перемога», частиною якого були Богуші, перейшов у селянське фермерське господарство на пайовій основі. Техніку, реманент і навіть покрівлю розібрали місцеві жителі. Атмосферні явища та хаотичне розбирання довершили руйнування. На відміну від інших сіл, як-от Поляни, де збереглися ферми, у Богушах не вдалося використати колгоспну базу для розвитку нового господарства. Залишилося лише одне міцне приміщення з залізобетонними конструкціями.
Таємниця імені: Богуш чи Бовш?
– Походження назв завжди інтригує. Чому ж село називається Богуші?
– Назва, ймовірно, походить від імені Богуш або Бовш. За місцевими легендами, село заснував кріпак-втікач на ім’я Бовш, від якого й пішла назва «Бовші» (місцевий діалект). Документальних підтверджень зв’язку з шляхетським родом Богушів немає. Перша згадка про село датована 1629 роком у польському тарифному переписі, де зафіксовано 13 господарств (димів). Археологічні знахідки, як-от кам’яний наконечник стріли, свідчать про поселення ще з часів неоліту, що вказує на давнішу історію краю, пов’язану з древлянами, які чинили опір Київській владі.
Пам’ятки, що з’єднують, а не розділяють
– Якщо говорити про пам’ятки села – які з них варто показувати молодому поколінню?
– У селі є пам’ятки польського періоду, згадки про воїнів УПА та Червоної армії (38 жителів села воювали в її лавах). Важливо не лише зберігати ці об’єкти, а й використовувати їх для правильних історичних висновків. Історію не слід використовувати як інструмент розбрату, а як основу для примирення та побудови добрих відносин між нащадками різних сторін, а також із сусідніми народами, зокрема поляками. Пам’ятки мають слугувати історичною пам’яттю для молодого покоління, а не поділом на «поганих» і «хороших». Усі – від польських солдатів до воїнів УПА – лежать в одній землі, і це має нагадувати про необхідність миру та порозуміння.
Спілкувалася Анастасія ХАМРОЄВА