Мистецтво під час війни – це більше, ніж картини. Це голос душі, яка не мовчить у найтемніші часи. У кожному мазку пензля – біль, надія, віра. Саме так творить художниця Анна Вітрук, яка не просто малює – вона проживає війну разом із країною. Її мистецтво стало терапією для дітей, підтримкою для військових і світлом для всіх, хто шукає сенс у складні дні. У її студії народжуються не лише картини, а й нові сили жити далі. Ця історія — про творчість, що лікує.
Сто кроків як символ шляху
Нинішня виставка Анни має дуже символічну назву – «Сто кроків до віри». Для мисткині це передусім шлях – духовний, творчий, людський. Кожен крок – і випробування, і відкриття. «Сто кроків до віри» для неї – символ того, що ми не зупиняємось і рухаємось уперед, навіть коли тяжко.
Серед полотен є особливе – створене тоді, коли вона не знала, як зібрати себе докупи. Воно стало і розмовою з собою, і молитвою водночас. «У ньому є вся я», – зізнається художниця.
Її творчість завжди балансує між болем війни та світлом віри. Вона не може відкинути біль, бо він є реальністю. Але водночас Анна не хоче, щоб на картинах була тільки темрява. Завжди залишає промінь світла, бо вірить: без нього неможливо вистояти.
Після повномасштабного вторгнення змінилося і її розуміння ролі мистецтва. Якщо колись воно було для неї про красу й гармонію, то тепер – це ще і зброя, й підтримка, і спосіб говорити тоді, коли тяжко знайти слова.
Очі, в яких з’являється вогник
Анна вже багато років підтримує благодійні ініціативи, організовує арттерапії. І найбільше її мотивують люди. Точніше – їхні очі після занять, коли в них з’являється вогник. «Для мене це і є справжній сенс – бачити, як творчість лікує», – каже мисткиня.
Було багато моментів, які залишили слід у пам’яті. Один із найсильніших – коли маленька дівчинка-переселенка після заняття сказала: «Тут я вперше намалювала свій дім». У той момент Анна зрозуміла: мистецтво справді може повертати відчуття дому.
Поєднувати творчість із громадською роботою тяжко – бувають втома й виснаження. Але коли бачиш, що твоя робота потрібна, сили ніби приходять наново.
Студія Анни Вітрук стала простором для дітей, дорослих і військових. Це, за словами художниці, не просто навчання, а радше спільна терапія. «Ми разом вчимося жити далі, разом шукаємо кольори навіть у найтемніших відтінках». Часто саме учні надихають її на нові картини своєю безпосередністю, щирістю й сміливістю в кольорах.
У майбутньому Анна мріє бачити студію ще більш відкритою – не тільки як місце навчання, а як простір зустрічей, підтримки й відновлення. Особливо для тих, хто постраждав від війни.
Премія як знак важливості
У 2023 року Анна Вітрук стала лауреаткою премії імені Георгія Косміаді. Відчуття були особливими: несподіванка і вдячність водночас. «Це як знак, що твоя робота важлива не лише для тебе, а й для інших».
Для неї ця відзнака – і радість, і відповідальність. Бо визнання надихає творити ще щиріше й по-справжньому.
Натхнення в молитві й природі
У найтяжчі дні Анна знаходить сили в молитві, у природі й у людях поруч. Іноді достатньо одного погляду чи слова, щоб знову взяти пензель.
На її картинах Україна постає яскравою, квітучою. Саме такою вона бачить її після перемоги – вільною, сильною, зціленою. «Мені хочеться, щоб на полотнах було більше радості, більше сонця, більше квітів – і щоб це було відображенням реальності, а не тільки мрії».
Завжди поруч із людьми
Анна вірить: навіть якби не була художницею, все одно залишалася б поруч із людьми – можливо, психологом чи педагогом. Але переконана, що мистецтво все одно знайшло б її.
Воно й сьогодні поруч із нею, а через неї – поруч із усіма, хто шукає опору. Бо навіть у найтемніші часи мистецтво залишається молитвою і променем світла.
Читайте також: На Рівненщині викрили чоловіка, який вирощував 136 кущів конопель