Заробітки. Яке страшне і дике слово. Але їздили і їздять світ за очі… Карали краяни себе цим у різні часи й епохи.
Одні – щоб сколотити сякий-такий капітал для бізнесової справи, інші – щоб зібрати дещицю грошей на навчання дочки чи сина, щоб справити своїм чадам весілля.
Поневіряються на чужині в пошуках кращого життя, залишаючи на малій батьківщині хворих матір чи батька. А ще тікають з дому змучені жінки від чоловіків-п’яниць. Їдуть туди заради своєї незалежності та вільного простору. І залишаються там назавжди. Рідко шкодують про вчинене.
Баба Хима майже півроку жила у літній кухні. Що там – жила! Вона просто існувала на цьому білому світі. Бо як тільки злягла після інсульту, то невістка відразу запроторила її у цей закапелок. Інакше це помешкання не назвеш. Бо воно взимку не опалювалося, влітку не провітрювалося.
Зимової пори старенька зігрівалася в лахмітті, яке накидали на неї зверху. Принесуть бідолашній в горнятку супу, поставлять на табуретку склянку води. Тут же – окраєць хліба, ложка. І більше нічого. Бовваніє у кутку підсліпкувате віконце, через яке ледь-ледь видно небокрай. Ще відчинена кватирка. Інколи через неї до Хими заскочить з двору кіт Мишко. Коли вставала, навідувався зять Микола, аби винести відро з помиями і принести свіжої води. А вже як не підводилася, то рідко заглядали свої.
- Комітет Ради підтримав оновлений законопроєкт про медіа: що він передбачає
- Скрипка зі скрипкою радує рівнян музикою на вулицях міста
Слава Богу, що сусідка Катя не забувала. А так паралізована жінка залишалася одинокою у кухні, як свічка, котра горить і тане… Старенька все розуміла, як могла себе втішала, поринала у райдужні думки. Годинами лежала із заплющеними очима. В уяві пропливали зримі картини життя. Скільки їй довелося пережити, перебороти себе в ненайкращі миті. Особливо у часи адміністративно-комуністичної системи, коли брала участь у мітингах, які організовували активісти Народного Руху за перебудову. І виходить, кінець кінцем, вона вже стає безсилою в страшному поєдинку, коли віч-на-віч зустрічаються смерть і життя. Все на неї, образно кажучи, навалюється: і вогонь, і вода, і камінь, і метал, навіть земля.
Не встигла Хима всього передумати, перелистати книгу свого життя. З настанням холодів цьогоріч пішла в інший світ. Не приїхала попрощатися з ненькою дочка Марта, яка вже десятий рік ошивається в Італії. Гроші сім’ї вона висилала, але більшу частину пропивав чоловік Микола, який нібито доглядав хвору тещу. Та й син Хими не прибув на похорони, бо після інфаркту надовго прописався в обласній лікарні Рівного.
Була Хима – і нема Хими. А раніше, коли діти ходили до школи, вона встигала ланку відпрацювати в колгоспі Острозького району, господарство домашнє вести, а ще куховарила на весіллях, гарно вишивала, не була осторонь політичного життя в державі (недарма прозвали в Плосках «рухівкою»). Сама ростила дітей, бо чоловік помер ще замолоду. Дала їм освіту, справила весілля. Начебто, все добре робила – не пила, не гуляла.
Однак доля подивилася на неї хижим звіром. Дочки нема поряд, раптово занедужав син Василь. І життя пішло шкереберть. Дало тріщину і здоров’я.
Вистачало і недоброзичливців. Так, Хима в бідності не блукала. Адже від своїх батьків успадкувала непогане придане. Як-не-як, а вони були чудовими господарями на своїй землі, залишили добротний будинок для дочки. Односельці подейкують, що й золото мали… Але з роками все змінилося.
Справедливо кажуть мудрі: як легко зрубати дерево і як важко викорчувати пень. Скільки шкоди саме від пнів! Видно, Хима за свою доброту стала для рідних дітей саме тим пеньком, якого вони не викорчували, а він зотлів у самотині.
Євген ШИЛАН, член НСЖУ
Постійно бути в курсі новин Вам допоможе Telegram-канал газети «7 днів»