“Для чого ми вчили ту математику, стільки часу на неї в школі витрачали…” – скарги, які чує кожен вчитель математики. А нещодавно почула розмову хлопців-старшокласників про те, що математика зовсім не потрібна.
“Казали, що таблиця множення точно буде потрібна…” – сказав один, махнувши рукою. – “І де вона потрібна? В мене ж є калькулятор на телефоні!”
Його друзі погоджувально кивали. Навіщо вчити синуси й косинуси, якщо можна стати блогером? Для чого логарифми, коли є ШІ, що все порахує?
Добре, давайте уявимо світ їхньої мрії. Світ, де людство колективно вирішило: “Математика – це не наше” і дружно забуло все, що стосується чисел, формул і обчислень. Уявіть світ, де люди дивляться на числа, як кіт на телевізор – з повною відсутністю розуміння того, що це взагалі таке.
У магазині
– Скільки коштують ці яблука?
– Багато.
– А конкретніше?
– Дуже багато. Або мало. Не знаю, я ж не математик!
Касири працювали б виключно на принципі “здається справедливо”. Здача видавалася б горстями монет з коментарем: “Тримайте, якось так має війти”. А поняття знижок взагалі зникло б з лексикону – адже як рахувати відсотки, коли навіть таблиця множення викликає екзистенційну кризу?
На кухні
Кулінарні рецепти перетворилися б на поезію: “Візьміть трошки борошна, додайте душу молока та натхнення яєць”. Торти виходили б або розміром з тарілку, або з колесо від вантажівки – залежно від того, як хтось інтерпретував “трошки”.
Піца нарізалася б “на око”, і завжди знаходився б той один друг, який отримував шматок у три рази більший за інші, але всі робили вигляд, що так і треба.
У будівництві
Архітектори проектували б будинки за принципом “а що як спробувати отак?”. Кімнати мали б форму, яку геометрія ще не винайшла. Сходи вели б не туди, але виглядали б дуже естетично.
– Чому в мене двері не закриваються?
– А ви спробуйте з душею!
– Але вони ж просто не підходять за розміром…
– Не зациклюйтеся на деталях!
На дорозі
Швидкісні обмеження замінили б на “їдьте, відчуваючи серцем”. Відстань вимірювали б піснями – “до Києва три балади та один реп-трек”.
GPS-навігатори говорили б: “Через приблизно декілька поворотів поверніть туди, де відчуєте, що треба повернути”.
У медицині
– Доктор, яка в мене температура?
– Гарячувата.
– А тиск?
– Такий собі, середненький.
Аналізи описувалися б емоційно: “У вас у крові багато радості, але маловато спокою. Рекомендую більше гуляти на природі”.
В економіці
Біржі працювали б на чуттях. Трейдери кричали б: “Я відчуваю, що долар сьогодні сумний!” або “Євро виглядає оптимістично!”
Зарплати визначалися б настроєм керівництва. Бюджет країни складали б так: “На освіту – багато, на дороги – ще більше, на космічну програму – а чому б і ні?”
У спорті
Футбольні матчі тривали б “доки не набридне”. Рахунок вели б приблизно: “У нас багато голів, у них трошки”.
Олімпійські рекорди записувалися б як “дуже швидко”, “неймовірно далеко” та “приголомшливо високо”.
У технологіях
Програмісти писали б код інтуїтивно: “Якщо користувач щасливий, то показати веселу картинку, інакше – сумну”. Комп’ютери працювали б на емоційному інтелекті, а помилки виникали б від того, що сервер “не в настрої”.
***
Звісно, такий світ був би хаотичним. Але подумайте: можливо, ми нарешті перестали б сваритися через рахунки в ресторані – адже ніхто б не знав, як їх підрахувати! А ще зникли б нудні дискусії про статистику та відсотки – замість них ми обговорювали б, чи виглядає економічний ріст “бадьорим” чи “млявим”.
Правда, будинки б падали, літаки не літали, а інтернет не працював. Але принаймні ніхто не страждав би від математичної тривоги на іспитах!
P.S.: Математика все-таки корисна. Хоча б для того, щоб розрахувати, скільки кави потрібно випити, аби написати цю статтю. Відповідь: багато.
Читайте також: Чому математика є такою важкою для деяких учнів?