Вперше прізвище Гайдабура з’явилося на афішах Рівненського обласного музично-драматичного театру у 1948 році, коли в м. Рівне за направленням для підсилення акторського складу місцевого театру, який відроджувався після Другої світової війни, приїхали драматичні актори з Бессарабії Тамара і Дмитро Гайдабури із семирічним сином Сашком.
А вже пізніше постать Олександра Гайдабури як видатного піаніста, диригента, аранжувальника, джазового музиканта розглядали такі дослідники, як Є. Левада, А. Матвіїв, Л. Пакотило, І. Плюта та ін.
Дитинство Олександра Гайдабури проходило за лаштунками театру, адже малого не було на кого лишити. Увесь свій вільний час він проводив у театрі, спостерігаючи за репетиціями акторів, а ще – біля оркестру. Інтерес у Сашка викликали не лише різноманітні за формою і звучанням музичні інструменти, а й музика загалом. Саме вона стала його життєвою стихією. Помітивши зацікавленість сина музикою, батьки віддають його до музичної школи (клас фортепіано відомого педагога Лілії Штіф). Не маючи вдома інструмента, Олександр змушений був готувати домашні завдання у вільний від вистав час у театрі.
У 1949 році батьки придбали хлопцеві фотоапарат «Комсомолець» і доручили зафіксувати історичні куточки міста та його новобудови. Як відомо, Рівне того часу поставало на фото досить похмурим і старим. Та дитяче око віднаходило найдрібніші деталі, які згодом стануть відображенням великої історії маленького міста. Так у 2014 році його світлини були використані в рубриці «Історія Рівного у звуках джазу і фотографіях Олександра Гайдабури» обласної газети «Рівне вечірнє».
У 50-х роках минулого століття в рівненських кінотеатрах відбувався показ таких музичних фільмів, як «Волга-Волга», «Веселі хлоп’ята», «Цирк», мелодії яких неабияк припали Сашкові до душі. Перебуваючи під приємними враженнями від побаченого, хлопець разом зі своїми однокласниками та учнями музичної школи створили «дворовий оркестр». Це був перший у його житті колектив. Відтоді Олександр Гайдабура не припиняє працювати в естрадному жанрі, продовжує кращі традиції зарубіжної та сучасної естрадної, інструментальної і вокальної музики.
Після закінчення школи і проходження військової служби Олександр вступає до Рівненського музичного училища на диригентсько-хорове відділення в клас відомих на той час диригента і професора Володимира Толканьова, композитора Михайла Каганова та викладача музично-теоретичних дисциплін Белли Толканьової.
У 1955 році в музичному училищі розпочали підготовку музично-педагогічних кадрів. Саме тут було створено учнівський джаз-оркестр (повний склад – 4х4х5), очолений випускником Львівської консерваторії Владленом Приборою, який у 1961-1963 роках працював у закладі викладачем. Учасниками оркестру були студенти училища, які, отримавши тут досвід гри, почали формувати в Рівному невеликі джаз-бенди та брати участь у вечорах відпочинку в клубах. Пізніше керівником колективу став Юрій Ільченко – талановитий музикант-тромбоніст, інструментальник, композитор, який свого часу не лише грав, а й керував значною кількістю музичних колективів Рівненщини, що ставали переможцями багатьох конкурсів та фестивалів. Також створенню і діяльності студентського гурту сприяв його директор Павло Федорович Андронов.
Під час навчання на першому курсі Олександра Гайдабуру як піаніста запрошують до естрадного оркестру Міського клубу будівельників, керівником якого був випускник музичного училища Анатолій Владика. Взимку естрадний оркестр грав на вечорах відпочинку, а влітку гастролював із концертною програмою не лише Рівненщиною, а й Україною, Білорусією, Росією. У 60-х роках його очолив Микола Шевчук.
У 1970 році Олександр Гайдабура закінчує музично-педагогічний факультет Рівненського педінституту, але продовжує займатися у Володимира Толканьова – професора, який разом із Михайлом Кагановим, Миколою Пономаренком і Кімом Староскольцевим залишили роботу в музичному училищі та у 1966 році стали біля витоків музично-педагогічного факультету Інституту культури. Певний час О. Гайдабура працював керівником естрадного оркестру «Горинь» Міського будинку будівельників, в якому розпочав свій творчий шлях як піаніст, здобув досвід роботи, освоїв практику виконавської майстерності та вдосконалив техніку гри на інструменті. Разом із колективом виступали естрадні співаки, лауреати всесоюзних і всеукраїнських конкурсів та фестивалів Леонід Шевцов, Віталій Гашевський, Олександра Галій, Світла на Брикіна, Людмила Шевцова, Людмила Лавренюк та інші. Дирекція Міського будинку культури (кіноконцертного залу) запрошує Олександра Гайдабуру як досвідченого музиканта очолити естрадний оркестр на базі інструментального квартету під керівництвом відомого музиканта і композитора Леоніда Жевченка. Олександр Дмитрович сформував професійний колектив, до складу якого увійшли музиканти з чималим досвідом гри в інших гуртах та тривалою оркестровою практикою. зокрема, трубачі Арон Поляк і Володимир Андрейко, тромбоністи Володимир Бартосевич і Борис Морозов, саксофоністи Юрій Морозов (альт), Анатолій Миськовець (альт), Володимир Міськов (тенор), Борис Олендра (тенор), Михайло Бобов (баритон), Михайло Соковський та Віктор Немерович. До речі, Михайло Давидович Бобов був запрошений тодішнім завідувачем кафедри духових та ударних інструментів В’ячеславом Старченком із метою заснування в Інституті культури першого в Україні класу саксофона. Також в оркестрі працювали Володимир Донець (контрабас), Ігор Пехтєрєв (ударні інструменти), Олександр Гайдабура (фортепіано); солісти-вокалісти Ірина Мілета, Людмила Уляновська, Лариса Симчук; акробатичний (Алла Бусол та Богдан Жеребецький) і танцювальний (Марія Каманіна та Василь Каленик) дуети; ведучий концертів і виконавець естрадних пісень Олександр Лунін. Колектив у такому складі брав участь у Всеукраїнському фестивалі народної творчості, на підсумковому етапі якого в Києві за оцінкою журі став його лауреатом. Після цього музиканти назвали свій гурт «Полісся». У 1972 році оркестру було присвоєно почесне звання «народний».
Як один із кращих колективів України естрадний оркестр «Полісся» був рекомендований Міністерством культури України для участі в Міжнародному конкурсі естрадної музики в білоруському місті Солігорську, що відбувся у травні 1975 року. Олександр Гайдабура з особливою відповідальністю підійшов до підготовки обов’язкової програми, яка відповідала вимогам конкурсу. Голова журі, відомий композитор Едуард Ханок, високо оцінив майстерність українського колективу, який тоді зайняв друге місце. Цього ж року Олександр Дмитрович залишає колектив і проходить на конкурсній основі на посаду викладача кафедри духових та ударних інструментів Рівненського культосвітнього факультету Київського інституту культури, а з 1991 року – Інституту мистецтв Рівненського державного гуманітарного університету (далі – РДГУ). У 1974 році він створює джаз-оркестр, який згодом стане найкращим творчим колективом міста й області, а також усієї Західної України, лауреатом міжнародних та всеукраїнських конкурсів і фестивалів 1998, 2000, 2001 та 2007 років.
Програма колективу 1977 року включала такі відомі твори, як «Вальс» А. Петрова, «Танго» З. Бінкіна, «Твої сліди» А. Бабаджаняна, «Серенада» Ф. Шуберта, «Завжди удвох» К. Портера, «Салют» Джо Дасена, «Жовте листя» Р. Паулса, «Серенада місячного світла» Г. Міллера, «Хороший настрій» Дж. Гарланда. До репертуару 2008-2009 років увійшли такі творчі доробки, як «Хаос» Л. Бартона, «Колискова» Дж. Ширинг, «Забута мелодія» З. Абрео, «Бесаме мучо»
К. Веласкеса, «Моя красуня» (музика народна), «Темна ніч» Н. Петреску, «Рапсодія на теми солдатських пісень» Ю. Ільченка, «Вальс» Р. Штрауса, «Я насолоджуюсь блюзом» Дюка Еллінгтона.
Олександр Гайдабура понад сорок років свого життя присвятив кафедрі духових і ударних інструментів та створив систему джазового виконавства, імпровізації, інструментування та диригування для студентів і майбутніх керівників колективів.
Більше як 100 професійних музикантів – керівників естрадних оркестрів та інструментальних ансамблів, які працюють у закладах вищої і середньої освіти, грають у професійних гуртах, є випускниками О. Гайдабури. Найвідоміші з них – народний артист України, диригент оркестру Рівненського академічного облмуздрамтеатру Зиновій Крет; керівник диксиленду «Джокер» кафедри духових та ударних інструментів РДГУ Олександр Сіончук; колишній директор Міського палацу культури «Текстильник» Микола Панащук; кандидат педагогічних наук, доцент кафедри музичного фольклору РДГУ Роман Дзвінка; керівник естрадного оркестру Тульчинського училища культури, заслужений працівник культури України Володимир Заремба; керівник естрадного оркестру Інституту мистецтв РДГУ, кандидат педагогічних наук Мирослав Филипчук та інші.
Олександр Гайдабура формувався як музикант, спілкуючись із видатними композиторами – Костянтином Орбеляном, Серафимом Туліковим, Едді Рознером, Ростиславом Бабичем. а у 1981 році проходив стажування на базі естрадно-симфонічного оркестру українського телебачення і радіо (керівник – Ростислав Бабич).
Після закінчення стажування Ростислав Бабич не раз запрошував Олександра Гайдабуру до Києва, пропонуючи йому посаду другого диригента відомого колективу українського телебачення і радіо, однак той залишився вірним своєму студентському гурту, яким керує і дотепер. Також важливо зазначити, що навчальні посібники, методичні розробки та інструментування для колективу сформували школу Олександра Гайдабури з його власним методичним підходом.
Напрям, обраний Олександром Дмитровичем ще в студентські роки, досить непростий. адже, щоб грати таку музику, необхідні неабиякі знання і вміння. Однак він не лише не схибив у своїй творчості, а й зумів підлаштуватися до різних за характером, музикою, підготовкою і зрештою манерою виконання музикантів, яких потрібно було об’єднати в цілісний колектив. Олександр Гайдабура включав до репертуару колективу не лише твори світової джазової класики, а й усе частіше використовував доробки місцевих авторів. Зокрема Михайла Каганова, Леоніда Жевченка, Олександра Безсалова, Олександра Каневського, а також аранжування відомого піаніста Олексія Іванова – неординарної постаті на Олімпі рівненського джазу, що з’явилася в нашому місті 50 років тому. Талановитий хлопець закінчив Ленінградську музичну школу для обдарованих дітей, а до приїзду в Рівне як піаніст та аранжувальник грав у відомому на той час джаз-оркестрі Вайнштейна в Ленінграді.
Він був найдосвідченішим джазовим виконавцем, тому всі рівненські оркестри й ансамблі зокрема та України загалом вважали за честь виконувати твори в його інструментуванні. Як стверджують самі музиканти, це була «Людина з великої літери, аранжувальник найвищого ґатунку».
Богдан СТОЛЯРЧУК