Аби ближче познайомити відвідувачів зоопарку із його мешканцями, там запровадили рубрику – «Тварина тижня». На сторніці звіринця у Фейсбуці розповідатимуть цікаві факти та відомості про тварин, птахів та інших жителів зоопарку.
Першим до цієї рубрики потрапили павичі, яких у Рівненському зоопарку представлені два різновиди. Вони мають різне забарвлення – альбінос та «строкате”, більш звичне для всіх. Незважаючи на зовнішні відмінності, ці птахи відносяться до одного виду – павич звичайний.
Отже, павич звичайний – дивовижний птах, відомий всьому світу завдяки розкішному хвосту, який самець розпускає віялом.
Привезені з Індії, вже 4000 р.т. павичі жили в садах Вавилону, містах Месопотамії, згодом – прикрашали палацові парки фараонів Єгипту, царів Малої Азії, а також Греції та Риму.
Павичів цінують за їх красу та ошатний хвіст, яким наділені самці (насправді, чудові, довгі пір’їни лише верхів’я, що покриває невиразний «хвіст»).
Самки виглядають скромніше, забарвлення їх непомітне (криптичне) – необхідна умова для виживання птахів, які гніздяться на землі, адже в період насиджування вони найбільш уразливі.
Материнська відповідальність не дозволяє залишити кладку навіть при явній небезпеці. Пташенята обох статей мають чубчики, і їх важко розрізнити. Але лише в трирічних самців відростає чудовий хвіст.
Незважаючи на його довжину – павич вправний бігун, майстерно маневрує між густими хащами, в яких проживає, а також щодня легко злітає на високі дерева, на яких ночує.
Павич видає найгучніші серед усіх птахів крики, які чути за кілька кілометрів (при цьому його голос вкрай неприємний, гучний та пронизливий). Нявкаючий крик “міі-ау” в Індії ототожнюють, як “мінх-ао”, що означає “дощ, йди!”.
Перед грозою, мусонами, в сезон дощів павичі особливо балакучі. Птахи безбоязно годуються на рисових полях поблизу поселень, де їх охороняють релігійні звичаї.