Мабуть, немає людини, яка не мала б якогось заняття до душі. У когось це захоплення спортом, в інших – мистецтвом. Дехто полюбляє у вільний від роботи час щось майструвати. А от у менеджера з продажу електротехніки та освітлювальної апаратури Юрія ДРАЧУКА одним із його хобі стала, здавалося б, зовсім не чоловіча справа. Він, аби потішити своїх рідних і друзів, час від часу готує кулінарні шедеври.
Перші кроки у світ гастрономії Юрій, щоправда, зробив не за покликом серця, а швидше через обставини.
– Все почалося ще зі шкільних років, – каже він. – Десь із класу 5-го, коли потрібно було банально підігріти собі їжу перед школою. Вчився в другу зміну, батьки були на роботі, тож доводилося самому собі раду давати. Скільки тоді продуктів перевів! Щось підгорить, інше (як-от пельмені чи вареники) розвариться в незрозумілу субстанцію. Цікавість щось приготувати власноруч у мене з’явилась в останніх класах школи. Спробував, було, посмажити картоплю і нарізати овочевий салат. Зараз стає смішно, як згадаю, скільки часу витрачав на те, щоб почистити картоплину чи нарізати овочі. На те йшла ціла вічність! А далі почав удосконалювати свої кулінарні витвори, додаючи в смажену картоплю цибулю, приправи. Знову припускався помилок, але навіть не думав кидати цю справу.
Набуті навики Юрій Драчук пізніше як на дорозі знайшов. Поступив на навчання у «Львівську політехніку», поселився в гуртожиток. Там, з його слів, пройшов справжню школу життя.
– Жив у кімнаті з третьокурсником і двома четвертокурсниками. Оскільки я був наймолодшим, то відразу відчув на собі, що таке «дідівщина». Зрозуміло, що ніхто наді мною, не знущався. Але з першого дня дали зрозуміти, що прибирання, закупівля продуктів і приготування їжі – це моє. Тож почав варити каші, супи, робити салати із доступних продуктів. Спочатку не дуже виходило, а згодом вдавалося все краще й краще. Відтак почав експериментувати, вчитися готувати щось нове та цікаве.
Кулінарне мистецтво Юрій шліфував, приїжджаючи на вихідні додому. Коли запрошував на дачу друзів, то місію шеф-повара брав на себе. Оскільки традиційно готував шашлик сам, то навчився вибирати м’ясо, експериментував з маринадами. А одного разу приготував із бабусиної самогонки журавлинову настоянку, про котру досі згадують його друзі.
Тоді ж, у студентські роки, у Юрія Драчука з’явилася своя фірмова страва, яка має цікаву історію.
– Після здачі сесії приїхав додому на літні канікули, – розповідає він. – Батьки саме вирушили у двотижневу відпустку. Залишили у холодильнику деякі продукти. Зазирнувши туди, побачив молоко та сметану, які не вживав і вкрай рідко використовував у стравах. Будучи економним студентом, я не міг дозволити, щоб ці продукти зіпсувалися. Отож треба було підшукати рецепт, в якому використовувалися б саме вони. Найпростіше рішення для пошуку рецепту – гуглити його в інтернеті. Але за збігом обставин (тоді якраз щось трапилось із мережею) вирішив пошукати щось серед старих книг, які залишились у спадок від моєї бабусі-бібліотекаря. Натрапив на радянську книгу «Українська стародавня кухня», де було безліч рецептів страв, про які ніколи навіть і не чув. Серед них знайшов рецепт галушок із заварного тіста. Приготувавши страву, був, без найменшого перебільшення, шокований. У мене вийшов український кулінарний шедевр, який за смаком нагадував італійські ньокі. Але перевершував його більш ніжнішим та вишуканішим смаком. Коли приїхали батьки, я уже для них приготував цю страву. Всім дуже сподобалось. Пізніше частував галушками сестру, її подружок, які приходили в гості, своїх друзів. А коли влаштувався на першу свою роботу у РОКЛДЦ ім. В. Поліщука, пригощав колег.
Свою фірмову страву, рецепта якої в інтернеті немає, Юрій Драчук, як зізнався, готує вкрай рідко.
– Вона в жодному разі, не повинна приїдатися, а має лиш викликати захват та подив. І, до речі, найкраще смакує тільки свіжозвареною. Підігрівши її, розумієш, що це вже зовсім не те.
До речі, галушки із заварного тіста Юрій нещодавно готував, гостюючи у свого друга Олександра Поліщука, відомого багатьом рівнянам, як Дядько Пол.
– Дядько Пол теж смачно вміє готувати, – розповідає Юрій. – Йому добре вдаються традиційні для чоловіків страви з м’яса. А ще він відмінно запікає рибу (це наразі моя слабка сторона в кулінарії). Сашині кулінарні уміння прекрасно доповнює його друга половинка Оля, яка є чудовою господинею. Головне ж – уміє так оформити страви, що на столі все виглядає дуже гарно. Скільки не гостював у них вдома, вони завжди придумують якісь кулінарні цікавинки. Мені подобається така синергія в сім’ї. У мене так не склалось, бо моїй колишній дружині не подобалось, що чоловік «займається жіночими справами». Проте, сподіваюся, у майбутньому буду в цьому на «одній хвилі» з другою половинкою.
Часто, висловлюючи захват від кулінарних шедеврів Юрія, багато хто з друзів і знайомих не раз цікавився, чому він не пішов вчитися на повара?
– А для чого? – міркує Юрій Драчук. – Був у моєму житті складний період, коли щодня після роботи занурювався у хатню рутину – прибирання, різні господарські справи. В тому числі й приготування їжі. Придумувати щось цікаве не було ані сил, ні бажання. Тому все зводилось до простих і швидких наїдків чи навіть напівфабрикатів, до яких зараз ставлюся з прохолодою.
Доволі часто, куховарячи, Юрій Драчук придумує рецепти на ходу. Більшість із них, з його слів, навіть не запам’ятовує:
– Відкриваю холодильник, знайомлюся з наявним набором продуктів і готую з того, що є. В мене дуже рідко псуються харчі, бо знаю їм ціну і що з ними робити. Інколи рецепти шукаю в Ютубі чи на кулінарних сайтах, удосконалюю їх, змінюю під ті продукти, які є на даний момент у мене в наявності.
Банош, тірамісу, жульєн, локшина удон… – далеко не повний перелік страв, які звичні для Юрія. Географічне походження рецептів для нього значення не має. Головне, як твердить, мати ентузіазм до приготування.
Василь ГЕРУС
Рецепт фірмових галушок Юрія Драчука
Інгредієнти: 200 мл молока, 400-500 гр борошна, склянка сметани, 4 яйця, столова ложка цукру, чайна ложка солі, пучок кропу.
Приготування: У чавунній каструлі молоко довести до кипіння. Повільно всипаючи борошно, замісити. Тримати посудину на малому вогні й постійно перемішувати, щоб тісто не підгоріло. Розмішувати доти, поки тісто не почне відставати від стінок та не стане кулькоподібним. Зняти з вогню і залишити вихолонути.
Білки відділити від жовтків. Збити білки в піну, вилити в тісто, додати цукор, сіль, потім жовтки. Вимісити.
Галушки столовою ложкою кидаємо в киплячу воду, помішуємо. Чекаємо, поки вони спливуть. Зціджуємо через друшляк воду. В готову страву додаємо сметану та кріп.