Просто неба, під арками старовинної садиби Ленкевичів, місцеві актори-аматори показали інсценізацію «Кайдашевої сім’ї» Івана Нечуя-Левицького. Постановка стала сучасною реплікою вистави 1920 року, коли на тому ж місці гощанці вперше зіграли «Сватання на Гончарівці». Нове сценічне прочитання української класики вразило глядачів глибоким змістом, автентикою та майстерною грою.
Відродили славну традицію
У червні 1920 року силами самодіяльних акторів Гощі було показано виставу «Сватання на Гончарівці» за мотивами однойменної комедії Григорія Квітки-Основ’яненка. Стецька в спектаклі надзвичайно вдало зобразив мешканець містечка Григорій Галецький. Грали також Лідія Малецька, інші гощанці.
Показ п’єси відбувся в місцевому парку, акурат під мурованими арками садиби Ленкевичів. Після видовища місцева молодь затіяла гулі.
105 літ по тому культпрацівники Гощанської територіальної громади інсценізували соціально-побутову повість Івана Нечуя-Левицького «Кайдашева сім’я». І що прикметно — артисти теж виконали свої ролі під арками старовинної садиби.
Відновлення славної традиції? Схоже на те. Правда, зіставляти постановки непотрібно: «Кайдашева сім’я» апріорі ліпша. І не лише тому, що реквізиту — дерев’яних лав, ослонів, скринь, глеків, ряден, килимів, вишитих рушників, солом’яних брилів тощо — було значно більше, а й з огляду на високу фаховість, удалий творчий підхід режисерки, очільниці народного аматорського театру КЗ «Центр культурних послуг» Алли Машлай та філігранну майстерність акторів. Упродовж чотирьох місяців вони сумлінно репетирували свої ролі безпосередньо під садибними арками, а затим, перевдягнувшись в автентичні колоритні українські вишиванки, полотно й льон, пречудово виконали їх.
Актори та ролі
Перелічу цих людей. Кайдашиху грала Олена Віннічук, Кайдаша – заслужений працівник культури України Леонід Сітовський, Карпа – Андрій Сінкевич, Лавріна – Андрій Кручок, Мотрю – Валентина Гуменюк, Мелашку – Юлія Матвієць, Сваху – Тетяна Берташ, бабу Палажку – Юлія Лукащук, дівчат – Алла Чабалець, Тетяна Гуда, Марія Вейчук, Оксана Степанюк, Ірина Швороб і Тетяна Матвієць.
Для них (та й для всіх нас) культова повість «Кайдашева сім’я» – то оповідь про ідеальний світ, який зачаровує. Світ, який ми майже втратили. Світ, який не маємо права втратити.
Після розквіту мазепинського бароко потужна, багата, розкішно-барокова Мазепинська Україна перетворилася на провінцію Російської імперії під назвою Малоросія. Цілі покоління українців були прошиті постколоніальним мисленням.
Герої твору — носії української самобутності. Кайдаш — носій коду, що не піддався духовному закріпаченню та протистояв деградації. Кайдашиха — жінка, яка володіє унікальним набором рис, котрі проводять глядачів від суперкомедійних сцен до трагедії, а тоді назад, щоб подарувати абсолютну насолоду.
З ними та їхніми синами Карпом і Лавріном ми зустрічаємося в переломний момент існування сім’ї, коли дорослішають діти, обирають собі пари й починається інше життя. У виставі, повторюся, сміх лунає крізь сльози й навпаки. Комічні й драматичні ситуації, в які потрапляють персонажі, узяті із самого життя.
«Кайдашева сім’я» — це про відродження втраченого, про наш український рід, наші вади й нашу унікальність, про шлях від розбрату до порозуміння й розквіту.
Уразила кінцівка п’єси
Одну годину тривав спектакль. Блискуча гра акторів, соковите вкраїнське слово, напрочуд удалий сценічний антураж і таке саме музичне оформлення зробили своє діло: видовище, опанувавши душами численних глядачів, загніздившись там, ще не хутко розчиниться в їхній пам’яті. Цьому сприятиме насолода, відчута під смарагдовими шатами старовинного парку.
Уразила загал і кінцівка п’єси. Замирившись, Кайдаші звернулися до глядачів, а через них до Гощі, усієї громади із закликом ще міцніше єднатися, гуртуватися та брататися-сестритися. Бо всі ми — сини й доньки матінки України. Пануватимуть мир та злагода в сім’ях, поміж української людності — жоден супостат нас не злякає й не підкорить. Український козацький рід нездоланний!
Апофеозом стала широко знана пісня «Ой, роду наш красний», яку хором виконали всі 14 акторів, та її слова:
Не цураймося, признаваймося,
Бо багацько нас є.
Ірина ОЛІЙНИК,провідна методистка методичного відділу Гощанської центральної бібліотеки.
Читайте також: На Рівненщині відзначили спортсменів з інвалідністю та їхніх тренерів за міжнародні досягнення