Хіба не була відомою властивість, яку вивчали вчені?
Можливість уявити розташування об’єктів на основі обмеженої інформації про них, є ключовою для виживання багатьох видів. Наприклад, щоб соціальні тварини могли знайти своїх родичів, хижак зміг переслідувати свою жертву, навіть коли вона зникає із зони видимості в схованці, а вона, зі свого боку, успішно уникати хижака, навіть коли той зникне в засідці. Ця здатність передбачити, де розташований об’єкт, який більше не є видимий, називається концепцією «постійності об’єкта». Вона описує розуміння, що об’єкт продовжує існувати, всупереч його переміщенню за межі видимості. Уявлення про постійність об’єкта виявляли у багатьох тварин, окрім людини, включно із шимпанзе (Pan troglodytes), орангутанами (Pongo pygmaeus), ведмедями (Melursus ursinus та Helarctos malayanus euryspilus), собаками (Canis lupus familiaris), а також домашніми котами (Felis catus). Останніми зацікавилися вчені з Кіотського та Софійського університетів, але в контексті оброблення не візуальної, а слухової інформації.
Коти мають дуже чутливий слух, на який вони сильно покладаються, тому можуть уявити розташування своєї здобичі на основі звуків, що та видає. А ще, вміють розрізняти за голосом своїх власників від інших людей. Це наштовхнуло японських вчених на думку, що за голосом коти можуть також уявляти розташування в просторі людей, і вони вирішили це перевірити.
Яких котів вивчали і як це робили?
Дослідження провели на 50 домашніх котах, із яких 27 проживали у котячому кафе, а ще 23 були сімейними домашніми улюбленцями. За участю тварин науковці здійснили три різні експерименти, які симулювали ситуацію з телепортацією, щоб зареєструвати реакцію котів на раптову появою об’єкта в несподіваному місці. Тварин по одному поміщали у кімнату з можливістю чути два динаміки, відстань між якими складала щонайменше чотири метри: перший знаходився за одними дверима, поза кімнатою, а другий — біля інших дверей у кімнаті або біля вікна.
У першому досліді котам вмикали з одного динаміка голос їхнього власника або доглядальника, який кликав тварин на ім’я п’ять разів із інтервалами між покликами в 2,5 секунди. Ще через 2,5 секунди голос міг прозвучати або з першого, або з другого динаміка і належати власникові (або доглядальникові) чи незнайомій людині тієї ж статі. 2,5 секунд недостатньо, щоб людина могла пройти кімнатою чотири метри. Тому якщо коти справді визначають розташування людини за її голосом, при раптовому його лунанні з іншого кінця кімнати, тварини мали би спантеличитися (з її точки зору це щось на кшталт неможливої телепортації людини з одного місця в інше). Другий дослід був подібним, але замість людського голосу використали записи нявчання знайомих для піддослідних котів. У третьому досліді голоси замінили на звуки неживих предметів, наприклад, собачих іграшок-пищалок, щоб зрозуміти, чи пов’язане відстеження розташування об’єктів із соціальним контекстом.
Облаштування тестової кімнати. Saho Takagi et al. / PLoS One, 2021
Як зреагували коти на телепортацію?
У першому експерименті, де перевіряли реакцію на людські голоси, коти повелися прогнозовано. Найбільше їх дивувало, коли голос господаря спочатку звучав із першого динаміка, а через дві секунди вже із другого. Тобто тварини не могли зрозуміти, яким чином людина раптово «телепортувалася» з чи в кімнату. Але коли з одного динаміка звучав голос господаря, а з другого вже голос незнайомця, це не спантеличувало, оскільки не передбачало, що хтось кудись перемістився (власник звучав з однієї локації, а незнайомець — з іншої).
Зовсім інакше та дещо несподівано поводилися коти у відповідь на нявкання інших котів. Найбільше вони дивувалися, коли чули нявкання одного кота з першого динаміка, а потім з іншого динаміка раптово чули «няв» іншого кота. Такої реакції не спостерігалося в ситуації, коли один і той самий кіт «телепортувався» з одного динаміка в інший, як це було справедливо в попередньому досліді.
Зрештою, третій експеримент показав, що коти однаково реагують на звуки неживих предметів. Вони завжди дивуються, коли після програвання звука неживого предмета з одного динаміка він (той самий чи новий) раптом лунає з іншого динаміка.
Таким чином, робота вчених показала, що коти справді уявляють розташування свого власника на основі його голосу, і можуть відстежувати його пересування. Утім, наступні дослідження мають точніше вказати на причини здивованої реакції котів на «телепортацію». Можливо, вони дивуються тому, що людина з’явилася в несподіваному місці, а можливо, вони спантеличені тим, що людини не виявилося в очікуваному місці. Щодо відсутності подібної реакції на інших котів, то вчені припускають, що коти можуть і не відстежувати одне одного у такий спосіб, чи навіть не розпізнавати за голосом. Все ж їхні предки вели одиночне життя, а нявкання дорослі коти використовують переважно для комунікації з людиною. Також не виключено, що нявкання на записах було емоційним або несло іншу інформацію піддослідним, що спотворило результати.