Тренерка з танців Тетяна НОВІКОВА на власному життєвому досвіді переконалася, що американський вчений і винахідник телефона Олександр Белл мав рацію, свого часу стверджуючи: «Коли одні двері зачиняються, відчиняються інші.
А ми часто з такою жадобою дивимося на зачинені двері, що не помічаємо відчинених». Щоправда, до цього прийшла не відразу. Спершу довелося подолати сумніви, наважитися ступити у незвідане, яке привело її до заповітної мрії дитинства.
– Мені не було ще й тридцяти, а я вже безпросвітно втомилася від життя, – пригадує Тетяна. – Усе через виснажливу сидячу і нервову роботу, яка висмоктували всі життєві соки. У голові крутилася одна-єдина думка: «Далі так не можу! Треба вчитися чогось нового, щоб змінити роботу». Спершу захопилася ідеєю освоїти якусь цікаву і перспективну професію в Комп’ютерній академії «ШАГ». Було, уже навіть поцікавилася ціною за навчання і розкладом занять. Втім, не пішла. Щось зупинило.
Саме тоді молодій жінці випадково потрапив на очі допис у соцмережі тренерки з танців, яка шукала собі учениць. Оскільки Тетяна Новікова через сидячу роботу і малорухливий спосіб життя відчувала мало не хронічний біль у спині, вирішила записатися на танці. Просто так, як кажуть, задля здоров’я. Втім, через півроку занять, хоча й промайнула думка: «Було б цікаво навчати інших», – залишила своє хобі.
– Мабуть, тоді ще не настав мій час, – каже Тетяна. – Були спроби займатися в тренажерному залі – теж ненадовго, тож знову закинула тренування. За якийсь час звільнилася з роботи. Хоча вдома було нудно, нового місця не шукала. Хотілося трохи відпочити. А щоб чимось себе розважити, самостійно робила різні фізичні вправи, розтягувалася.
У 2014 році вона повернулася до тренувань. Побачила у соцмережах пости дівчат, з якими раніше займалася танцями Pole Dance. Долучилася до них.
– Через рік вони відкрили свою студію, – веде далі Тетяна Новікова. – Десь через півроку я зізналася їм, що хотіла б сама навчати танцювати інших. Отож запитала, чи не могли б вони взяти мене на роботу. Оскільки це було влітку, коли з клієнтами негусто, мені м’яко відмовили. Але це не відбило в мене охоти. Подумала: раз так, то буду орендувати зал і самостійно шукати собі учениць. Сказала – зробила. Знайшла зал, який винаймала на вихідні. Першими моїми ученицями стали знайомі та подруги.
Помітивши настирливість Тетяни дівчата, до яких вона просилася на роботу, запропонували їй вести групу. З тих пір все пішло-поїхало. Тетяна поринула в улюблену справу з головою – щодня тренувалася, вдосконалюючись в одному стилі і опановуючи інші.
– Спочатку я розвивалася в стилі Pole Sport, – розповідає вона. – Відвідувала майстер-класи, курси і відпрацьовувала сама. А пізніше мені дуже захотілося навчитися гарно танцювати Pole Exotic. Це була мрія мого дитинства. Не все відразу вдавалося, але я не ламалася. Продовжувала й продовжувала займатися. Багато тренувалася, шукала відео в Інтернеті і по ним вчилася танцювати. Було важко. Одна справа, коли ти повторюєш за кимось і можеш розпитати, що та як. І зовсім інша – вчитися по відео, ставити на паузи, постійно перемотувати назад, бо нічого не встигла запам’ятати чи не розгледіла, яка рука чи нога де і як має бути. Згодом почала відвідувати майстер-класи в стилі Pole Exotic, пройшла курс у Харкові, купувала і зараз продовжую купувати онлайн-навчання.
Опановуючи новий напрям, Тетяна запропонувала своїм ученицям раз на тиждень разом учитися танцювати Pole Exotic. Пізніше це було вже двічі, а далі – тричі на тиждень. Так група зі стилю Pole Sport перейшла на Pole Exotic. Але Тетяна Новікова і на цьому не зупинилася. Коли їй запропонували вести групу зі стрейчингу, вона й за цю справу взялася, пройшовши відповідні курси.
Нині Тетяна навчає танцям дівчат і сама систематично вчиться – читає багато корисної інформації, купує курси онлайн-навчання.
– Цікавлюся анатомією, постійно оновлюю свої знання. А торік, до всього, почала відвідувати у Центрі іноземних мов «Аякс» заняття з англійської мови. Неабияка зайнятість допомогла легше пережити стрес, пов’язаний із віроломним нападом Росії на Україну. Так у перші два тижні (мабуть, як і в більшості з нас) був повний шок. Тривога, що міцними кайданами скувала душу, не давала нічого робити. Не могла ні читати, ні вчитися. Про роботу і танці мова взагалі не йшла. Втім згодом опанувала себе. «Не можна весь час жити в панічному страху, – подумала вона. – Треба щось робити». Отож, почала займатися сама. А згодом повернулася й до роботи. Спершу навчання проводила з двома ученицями, потім до занять повернулися інші. Не всі, бо хтось остерігається повітряних тривог. Є й такі, хто досі не може прийти до тями. Але Тетяна Новікова не втрачає надії, що вже зовсім скоро війна закінчиться нашою перемогою і повернеться мирне життя. Ще краще, як було досі. Так, певна вона, завжди буває – після суворої зими настає в різнобарв’ї весна.
Василь ГЕРУС