У давніх українських традиціях різдвяний ранок мав особливе, майже сакральне значення. Вірили, що саме цього дня світ відкривається для добра, світла й оновлення. Тому в багатьох регіонах побутувала прикмета: на Різдво не зачиняти хату — ні двері, ні душу.
Щоб у дім прийшло добро
За народними уявленнями, у різдвяний ранок до оселі могли «зайти» щастя, достаток і Божа благодать. Зачинені двері нібито ставали перешкодою для всього доброго, що мало прийти в дім упродовж наступного року.
Також існувало повір’я, що в цей день світом ходять ангели, Господь або душі праведників. Відкрита хата символізувала гостинність і готовність прийняти святе, а закриті двері могли трактуватися як зневага до різдвяного часу.
Побутовий сенс традиції
Окрім містичного значення, звичай мав і практичне пояснення. Зранку в оселю чекали колядників, родичів і сусідів, які приходили з привітаннями. Зачинена хата могла сприйматися як небажання ділитися радістю Різдва або приймати добрі слова.
Символ, що зберігся донині
Сьогодні цей звичай здебільшого має символічний характер. Відчинені двері на Різдво — це радше образ відкритості, тепла й готовності прийняти добро, ніж буквальне правило. Проте сенс традиції залишається актуальним: різдвяний ранок — час, коли важливо бути відкритим до людей, світла й надії.
Журналістка стрічки новин, працює з оперативною інформацією та висвітлює події Рівного й області. Готує перевірені новини, офіційні повідомлення та суспільно важливі матеріали. Окрім новинної роботи, створює тексти для сайту та газети, зокрема аналітичні та тематичні матеріали.