У 1914 році американка Мері Джейкобс винайшла бюстгальтер. «Дослідний» зразок вона змайструвала разом зі служницею із носових хусток і запатентувала свій винахід саме 3 вересня 1914 року.
Усі жінки в цей час носили корсети, і спочатку «безспинний ліфчик» успіху не мав. Але підприємливий чоловік винахідниці, який працював у корсетній фірмі, запропонував своїм господарям новинку, і ті виявилися провидцями, придбавши в Мері патент за 1,5 тисячі доларів. Це були пристойні на ті часи гроші – за 260 доларів тоді можна було купити автомобіль.
Назва «бюстгальтер» з’явилася раніше самого винаходу – у 1905 році в журналі Vogue і дослівно означало «підтримка». Розмовна назва «ліфчик», що є зменшеною формою «ліфу для бюсту», з’явилася дещо пізніше і використовується донині.
У 1917 році під час Першої світової війни американське військове командування звернулося до американських жінок із закликом відмовитись від корсетів, які тоді мали багато металевих вставок. Це допомогло заощадити 28 тисяч тонн металу, якого його вистачило на будівництво двох військових кораблів.
У 1920-і роки бюстгальтер все ще по-старому називали м’яким корсетом. Зазвичай його шили з корсетних тканин – мадаполаму, дамаста, атласу. У 1930-і роки емігрантка з Росії Іда Розенталь заснувала в Сполучених Штатах разом з чоловіком підприємство, де вперше стали виробляти бюстгальтери з чашечками різних розмірів і еластичними бретельками.
У 1932 році форму бюстгальтера змінили, акцентуючи увагу на глибині чашок. Поступово конструкція цієї деталі туалету удосконалюється.
У 1935 в чашечки почали вставляти спеціальні подушечки, що додають грудям пишності. Тоді ж ввели класифікацію розмірів – від A до D. З винаходом нейлону у 1938 році бюстгальтери почали виробляти також із синтетичних матеріалів.