Василь ГЕРУС:
Найбільше не люблю, коли хтось силоміць (брутально) нав’язує свою точку зору чи переконання. Тому довго пручався наполяганням своїх колег започаткувати на сайті 7dniv.rv.ua особистий блог, щоб розповідати про свої захоплення. Не вихвалятися, ні. Ділитися набутим досвідом, який може згодитися іншим. Сподіваюся, що блог «40+час братися за розум» стане свого роду не «театром одного актора», а комунікативним майданчиком, де пройденими уроками ділитимуться всі охочі, хто не пливе по життю за течією, а рухається обраним курсом.
Кількома словами про себе і своє хобі.
Працюю головним редактором газети «Сім днів». Маю, немало-небагато, 59 років. Колись (у юності) люди такого віку видавалися мені якщо не стариками, то, м’яко кажучи, доволі «підтоптаними». Це вже пізніше прочитав про японців, які вважають, що справжнє життя чоловіка починається в 50 років. Але подумалося: це ж японці (!). У них все не так, як у нас. Скажімо, середня тривалість життя мешканців «країни сонця, що сходить» (ще так називають Японію), за інформацією міністерства охорони здоров’я Японії, становить 81,25 року для представників так званої сильної половини людства і 87,32 року – для слабкої (хоча хто тут сильніший – ще питання!). Натомість українські чоловіки, як повідомляє Укрінформ, в середньому живуть 66 років, на 11 менше, ніж у країнах Західної Європи.
Зрештою, статистика – це лише сухі цифри. А щоб «присмачити» їх, переповім почутий від знайомого «дорослий» (гадаю, серед читачів немає дітей) анекдот. Так-от.
Приходить до сексопатолога 82-річний чоловік. «На що скаржитеся?» – питає лікар. «Біда в тому, що я вже не такий «сильний» в ліжку, як колись був», – здалеку починає дідусь. «Не так, як колись, це як?» – допитується сексопатолог. «Ну, від сили можу два рази на тиждень з жінкою переспати», – відказує той. «І чого ви у свої 82 ще хочете? Два рази – це ще дуже добре», – дивується лікар. «Але мій сусід каже, що він те по 3-4 рази на тиждень робить». «То в чому справа? І ви кажіть», – порадив сексопатолог.
Жарти – жартами, а японці справді не такі, як ми.
У нас, для прикладу, досягнувши пенсійного віку, багато хто намагається якомога довше протриматися на роботі або знайти підзаробіток. Бо на «заслужену» не протягнеш. Дехто просто «вбиває» час біля телевізора чи на лавочці біля будинку. А в Японії люди, виходячи в 65 років на пенсію, починають жити для себе. Скажімо, як розповідав мій сенсей, володар 5-го дана Віктор Сидорович, коли він їздив у Японію до свого вчителя Пемба Таманга, той довірив йому провести кілька занять у групі, де тренувалися 70-80-річні і старші чоловіки і жінки. До слова, традиційним карате-до вони почали займатися після виходу на пенсію.
Про карате, яке є одним із моїх захоплень, – окрема мова.
А загалом маю кілька звичок, які допомагають підтримувати себе в хорошій фізичній формі та тонусі. Скажімо, люблю прокидатися вдосвіта (о 4-5-ій ранку). Щоправда, намагаюся лягати між 22-ю і 23-ю. Систематично роблю фіззарядку і вправи на розтяжку. Якщо з якихось причин не виходжу на ранкову пробіжку, то весь день почуваюся, ніби мені чогось бракує. Залюбки ходжу пішки з Північного в центр на роботу і назад – додому. Намагаюся (хоча це не завжди вдається) не пропускати тренування в Школі традиційного карате-до Віктора Сидоровича. Двічі на тиждень відвідую (не без прогулів) заняття з англійської в Центрі іноземних мов «Аякс». А віднедавна син Ігор намагається, як він це зробив з бігом, «присадити» мене на плавання – настирливо тягне з собою в басейн. Є ще улюблені хобі, від яких отримую чи не найбільше задоволення, – читання перед сном, прогулянки в лісі, котрі підживлюють цілющою енергією.
Перечитавши перелік захоплень, хтось подумає, що я просто безнадійний хвалько, видаю себе мало не за ідеал. Насправді все набагато прозаїчніше. Ніяких величних вершин у жодній зі справ, якими займаюся, не сягнув. Хоча й не скажу, що безцільно змарнував час. Бо все, чим займаюся, мені цікаве. А от що воно дає у практичній площині – про це розповім у наступних дописах.