fbpx

Їх убила росія: історії людей, які стали жертвами російської агресії

Діліться інформацією з друзями:

Жодне ім’я не може бути забутим, історії людей мають бути почутими. Кожен загиблий – це втрата не лише для його рідних, а й для всієї України, для кожного з нас.

 За кожним числом у статистиці стоять реальні люди: зі своїми перемогами і труднощами, зі своїми мріями, планами, з десятками рідних і близьких, в серці яких назавжди залишиться біль.

Платформа пам’яті «Меморіал» прагне зібрати імена й історії життя українських захисників та захисниць і цивільних жертв війни Росії проти України. До вашої уваги історії людей, які загинули від російської агресії проти України.

«Гриша просив молитися за нього…»

35-річний Григорій Стукалов (на головному фото) загинув у Маріуполі 23 березня 2022 року під час евакуації рідних. Поряд загинули його мама Любов, сестра Наталія та молодший брат Сергій. Щоб вивезти родину з того пекла, яке почалося в Маріуполі під час наступу російської армії, Григорій попросив у друга автівку. Сів за кермо і вирушив у напрямку Запоріжжя. Туди напередодні вивозив людей. Також віз гуманітарну допомогу – ліки, воду. Однак 23 березня на виїзді з Маріуполя автівка, у якій він рятував родину, потрапила під обстріл.

«Гриша – друг мого сина, який на нього довго чекав у Запоріжжі. Племінник надіслав фото його розстріляної машини. Вона була вся в крові. Перед трагедією Гриша дзвонив знайомим і просив молитися за нього… Перед цією поїздкою він вивіз дві родини. Одну віз своєю машиною, але потім її відібрали окупанти. Тому він і поїхав на ​​автівці мого сина», – розповіла Тетяна Ємельянова, мати друга загиблого.

Григорій народився та мешкав у Маріуполі. Працював водієм на приватному підприємстві. Мама Григорія хворіла, він допомагав їй та сестрі. Дбав про рідних. У Григорія залишилися дочка, старший брат і колишня дружина.

«Мені її так не вистачає…»

Валентині Одинокій було 56 років. Вона загинула 1 березня 2022 року в селищі Бородянка на Київщині. 1-3 березня російські військові скинули на Бородянку десятки бомб. Понад 40 людей загинули. В одному із будинків на вулиці Центральній перебувала Валентина, її рідна сестра Любов та племінник Кирило.

«Моя мама, брат Кирило і тітка Любов були у квартирі на першому поверсі п’ятиповерхівки, що на вулиці Центральна, 326. Вони планували евакуюватися з Бородянки вранці 2 березня, та не встигли… Влучань у будинок було кілька. Тіла матері і Кирила ми знайшли біля дому через місяць – після звільнення Київщини. Кирила впізнали по обличчю і руці, а маму – по одягу. Нам довелося проходити процедуру ідентифікації, здавали ДНК. Тітку ж ми так і не знайшли…», – розповіла донька Валентини, Анна Матвієнко.

Валентина Одинока родом із Черкащини. Понад 30 років працювала інспекторкою в Ірпінській державній податковій інспекції. Її пригадують гарною фахівчинею, яка підвищувала рівень знань у своїй галузі.

«Мама була дуже хорошою людиною. Все своє життя вона присвятила мені. Дуже багато вкладала у мою освіту, мій розвиток. Вона дбала про своє здоров’я, відвідувала спортзал. Любила подорожувати, вишивати, смачно готувала. Часто їздила відпочивати в Трускавець або Миргород. Дуже хотіла дочекатися онуків. Я її дуже люблю, мені її так не вистачає…», – розповіла Анна.

Валентину Одиноку поховали на Звіринецькому кладовищі у Києві. У неї залишилася донька.

Був надійним другом, мріяв стати професійним спортсменом

18-річний Сергій Очиченко загинув 15 березня 2022 року в селі Новокраснянка Кремінської територіальної громади на Луганщині. Поблизу нього у дворі розірвався снаряд. Сергій родом із Новокраснянки. З 2010 року через проблеми з психічним здоров’ям та вроджені вади мовленнєвого апарату навчався у Кремінській спеціалізованій загальноосвітній школі-інтернаті. Він був улюбленцем педагогів та учнів. Допомагав молодшим школярам. Особливо тим, хто користувався інвалідним візком. Сергій полюбляв спорт. Зокрема, займався легкою атлетикою. Мав мрію стати професійним спортсменом.

«Він був дуже доброю та щирою людиною. Напрочуд гарно навчався – особливо Сергієві подобались уроки трудового навчання. Неймовірно працелюбний хлопець, активний. Любив і вмів виступати на сцені. Дуже легко знаходив контакт з людьми. Був надійним другом для наших учнів. Вихованці нашої школи сумують за ним», – розповіла Махура Світлана, колишня вчителька хлопця.

У Сергія залишилася мама.

Світлана КОРЖЕНКО

Читайте також: Захисникам Зміїного, які повернулись з полону РФ, вручили ордени “За мужність” (відео)