90-річна докторка медичних Ярослава Виговська закликає українців припинити жарти з коронавірусом

Діліться корисною інформацією з друзями:

Старший науковий співробітник Інституту патології крові та трансфузійної медицини НАМН України, професор, доктор медичних наук, лікар-гематолог вищої категорії Ярослава Виговська (на фото) — одна з найстарших медиків на Львівщині, якій вдалося побороти Covid-19. Привітання з нагоди свого 90-го року народження лікарка приймала телефоном, адже на той момент ще перебувала у лікарні. На щастя, за кілька днів після цього її з двома негативними результатами ПЛР-тестів виписали додому.

Каже, ця хвороба виснажує всі ресур­си організму. «Як зайшла у своє помеш­кання, не мала навіть сил, щоб до ванни дійти, — зізнається пані професор. — Досі відчуваю сильну слабкість». Подолати ві­рус лікарці допомогли любов до життя, віра, що зможе ще прислужитися своїй професії і… хороша фізична підготовка.

7 днів у ТелеграміСвіжі новини для тих, у кого мало часу

Новини які не потрапили на сайт ми розміщуємо в Телеграмі

Такого вмілого плавця, як Ярослава Іллівна, ще треба пошукати! «Я виросла на Пруті. Тож не можу сказати, що пер­шим навчилася робити: плавати чи хо­дити», — сміється пані професор. Одна з її колег, яка колись відпочивала з Ярос­лавою Іллівною у Криму, розповідає: лі­карка могла заплисти далеко у море за буйки, і дві години її ніхто не бачив. Спо­чатку хвилювалися всі — і відпочивальни­ки, і рятувальники. А потім звикли до та­ких її морських «прогулянок». «Напевно, у минулому житті я була рибою», — жар­тує Ярослава Іллівна.

Гематології пані Ярослава присвяти­ла… 67 років життя. І продовжує консуль­тувати хворих не лише з цілої України, а й з колишніх республік Союзу. Консультує й колег, які знають: Ярославу Іллівну можна потурбувати навіть пізно увечері — у допо­мозі не відмовить. Її слово має величезну вагу у науковому світі — під керівництвом пані професора захистили дисертацію 21 кандидат і троє докторів наук!

Улюбленим предметом Ярослави Іл­лівни у школі була математика. Мріяла вступити в Одеський національний мор­ський університет на факультет судно­будування. Але її батько, який викладав біологію у гімназії, дуже хотів, аби донь­ка стала лікарем. «Тітка відвезла мене до Львова (я сама зі Снятина, з Івано-Фран­ківщини) і занесла мої документи у медінститут. Вступити мені було нескладно. Я добре вчилася, закінчила школу із зо­лотою медаллю, а пізніше — й інститут з „червоним“ дипломом», — згадує Ярос­лава Іллівна. У гематологію потрапила завдяки професору Степану Михайло­вичу Мартинову — унікальному діагносту, засновнику науково-фахових шкіл гема­тологів та клінічних імунологів, про якого досі з теплотою згадують його учні. Про­фесор шукав талановитого молодого на­уковця, який би розвивав цей напрям у Львові. Керівництво медінституту поре­комендувало Ярославу Іллівну…

«Зауважила, що в інших країнах на Covid-19 хворіє 1−2% медиків. У нас — ко­жен п’ятий. Чому? Бо не мають належно­го захисту. Я також думала над тим, де ту заразу могла „підчепити“, адже робила все від мене залежне, щоб уберегтися. Ті пацієнти, яких я консультувала у ста­ціонарі, реанімації та хірургії, не мали ві­русу. Значить, інфікувалася від когось з амбулаторних хворих, бо я їх також кон­сультувала, або ж у трамваї», — припус­кає Ярослава Іллівна.

«Коли у мене піднялася температу­ра і почала кашляти, відразу зрозуміла, з чим маю справу, — розповідає пані про­фесор. — З’явився ще один дивний симп­том — абсолютна відраза до їжі. За своє довге життя не переживала чогось поді­бного. Протягом п’яти днів нічого взага­лі не їла. Навіть води не пила — настільки страшну мала нудоту».

Лікарку госпіталізували в обласну ін­фекційну лікарню з атиповою двобічною пневмонією. Побачене, каже, вразило її до глибини душі: «Медики працюють у жахливих умовах. Надворі спека, а вони замотані у целофан з голови до п’ят. На­вантаження — величезне: медсестра по­винна зробити укол хворому о 8.00, а ро­бить о 10.00, бо фізично не встигає. І це все — за зарплату санітарки!».

Закликає українців не жартувати з ко­ронавірусом: «Люди ігнорують заклики епідеміологів залишатися вдома. Ходять до ресторанів, влаштовують вечірки… Цього робити не можна! Не буде контак­ту з людьми — не буде хвороби. Буде кон­такт з людьми — будемо хворіти. І багато хто, на жаль, у важкій формі».

«Люди жахливо ставляться одне до од­ного, а передусім — до себе самих. Гро­мадський транспорт переповнений, паса­жири — без масок… Їду у трамваї на роботу. Заходить жінка з дитиною 6−7 років. Вона без маски, і дитина без маски. Звертаюся до неї: „Жінко, якщо ви вже про себе не ду­маєте, то бодай дитину захистіть!“. Гляну­ла на мене як на вовка, але ні на себе, ні на дитину маски так і не вбрала. Якби ті, хто кричить, що вірусу не існує, пережили б те, що я, то носили би 10 масок нараз! Люди не розуміють, що треба берегтися. Тому швидко ми цієї інфекції не позбудемося — захворюваність й надалі зростатиме», — з сумом констатує Ярослава Іллівна.

Джерело – “Високий замок”.


Постійно бути в курсі новин вам допоможе telegram-канал газети «7 днів»